Розділ «Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»»

Росія багла закріпити свій вплив на Балканах і заодно захопити вихід у Середземне море – протоки Босфор і Дарданелли.

Ще тоді у моїх рідних краях на Полтавщині така придибенція сталася.

«Почалася війна 1914 року. Забрали Савку Діру до війська. В газетах почали писати про намір царського уряду пробитися до Середземного моря, забрати в турків протоки Босфор і Дарданелли. В селі тільки й розмов про це.

Батько Савчин, дід Мартин, послухав ті балачки та й каже:

– На греця мені ті Дарданелли? Хіба я пожену волів туди напувати? Савку мені верніть!..»

Росія при формуванні коаліції ще в 1892 році зобов’язалася на випадок війни «предпринять решительные действия как можно скорее».

Року 1913-го обов’язки були уточнені: на 10-й день війни Франція зобов’язалася виставити 1,5 млн чоловік, Росія – 800 тисяч на 15-й день майбутньої війни. Повне ж розгортання армій зайняло б два місяці.

Після доопрацьованого плану співвідношення сил на узбережжі повинно було скласти 3:1. Німеччина спішно обзаводилась важкою артилерією – для зруйнування польських фортець. А в Росії творився такий же безлад, який буде пізніше творитися перед початком Другої світової. Тоді головним принципом для багатьох генералів було суворовське правило: «пуля – дура, штык – молодец». А тому, понадіявшись на того «молодця», скорочували технічне переоснащення армії. Зрештою, на початку літа була прийнята «Большая программа» (її закінчення передбачалося на 1917 рік). За тією програмою армія повинна була збільшитись на 39 відсотків – у порівнянні з 1913 роком. Але завершення програми забезпечення армії важкою артилерією передбачалося аж на 1921 рік. А зміцнення фортець за тим планом мало закінчитися аж… аж у 1930-му, коли вже самодержавства в Росії і сліду не залишиться.

Кровь льется потоком, и рвутся тела

На мелкие части снарядом,

Смерть косит и косит людей без числа —

Земля словно сделалась адом.

Но слышна команда солдатам «вперед!»,

И двинулось стройно рядами

Русское войско в тяжелый поход

И в бой беспощадный с врагами.

У російській армії хронічно не вистачало артилерії, снарядів, транспорту (більше покладалися на піхоту-матінку, яка топає своїми ногами), не кажучи вже про рушниці й патрони, але армійсько-солдатських пісень завжди було із зайвиною.

Військове міністерство вважало солдатську пісню важливим – чи не вирішальним – фактором – у піднятті воякам бойового та безперечно патріотичного духу. У 1886 році при імператорському Російському географічному товаристві була створена спеціальна пісенна комісія для збирання та видання вояцьких пісень. У 1910 році, після листа генерал-майора фон Фреймана військовому міністру «Об упорядочении нашей военной музыки», навіть була створена комісія під головуванням завідуючого двірським оркестром Штакельберга. Завдання комісії – упорядкування діяльності військових оркестрів, робота над репертуаром, збереження військових пісень (хто ж проти цього?) для майбутніх поколінь. Комісією були опитані ВСІ полки, зібрані ноти ВСІХ маршів руської армії і підготовлені для видання та поширення в частинах (збірник з певних причин так і не вийшов).

Стройові пісні, цілком справедливо вважали міністерські чиновники, – це особливий жанр. Адже вони часом надають сили при багатокілометрових переходах, а також служили своєрідною пропагандою. що підвищує престиж військової служби – хто ж проти цього? Аби під «удалую песню шли бравые русские стрелки»? А ритм полкових стройових пісень складався з урахуванням стройового кроку піхоти – так званого «руського» кроку – 100 кроків на хвилину.

Під такі пісні легше було й помирати. Простіше – гинути.