Розділ «Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»»

У 1968 році актриса поставила фільм «Аста Нільсен», у якому розповіла про себе, про своє життя і свою творчу роботу.

Вона помре у 1972 році, увійшовши в історію культури XX століття як легендарна кінозірка, перша вамп, родоначальниця серійних образів фатальних жінок, і разом з тим – як перша трагічна актриса кінематографа.

І перша королева – світового рівня! – «Великого німого»…

Віра Холодна, починаючи зі своїх гімназичних часів, не пропустила жодного фільму з участю великої датчанки, а більшість з них – особливо «Безодню» дивилася й по кілька разів.

Якось вона скаже, коли мова зайде про геніальну датчанку, світову зірку німого кіно:

– Аста – моя перша любов…

Володимир – а вони тоді саме побралися, – не збагне філософської сутності її зізнання, ревниво зауважить:

– Але ж мені здається, що в тебе є чоловік у статусі першої любові.

– Так. І мені теж, як ти кажеш, здається. Що в мене є чоловік – справді перше моє кохання. Але… Аста – це Аста, а ти – це ти.

І додала по хвилі замислено:

– Коли б не було Асти, то не було б і Віри Холодної. Або вона була б зовсім іншою. А такою, як є, мені допомогла стати саме Аста Нільсен, і я їй безмежно вдячна. Це не просто королева кіно, а його – БОГИНЯ.

До літа 1914 року війна вже мало не рік носилася в повітрі, підшукуючи собі зручної зачіпки. Великі держави бажали – ну, прямо, хоч на блюдечку з голубим обідочком їм подай! – війни – щоби стати ще більшими. Особливо імперські.

Але загарбництво на той час зайшло в глухий кут, і тоді – на початку XX століття, – вирішено було провести новий переділ світу, що, бідолашний, нічого, звісно, не підозрював і ніякого чорного переділу чомусь не бажав.

Ще не так давно владарі мали можливість ділити між собою нічиї землі Нового Світу (а територій там було!), але до початку XX століття вільних (з точки зору європейських колонізаторів) земель майже не зосталося. Хіба що Афганістан чи Ефіопія, але європейським любителям поживитися за чужий рахунок вони виявилися не по зубах. Та і який там зиск з якогось Афганістану чи Ефіопії. Ніякого наїдку. Тоді ж як апетити були – ого-го! Інша річ – щось відхопити у Європі! Як кажуть, і дома, і замужем.

Першість тоді в колоніальних загарбаннях вела Британська імперія – над її територією – як колись над іспанською монархією, – ніколи не заходило сонце. Але їй все одно було мало. Апетит, як кажуть, приходить під час їди. Чималою була й колоніальна імперія Франція. Не відставала й Росія, яка вже тоді займала більш як одну шосту частину суходолу. (Вважається, що вона тоді «досягла своїх природних меж», а тому, мовляв, мріяла лише про контроль – якийсь там дріб’язок! – над виходом у Середземне море. Всього лише. Але як повезе, не проти була все ж таки щось там ще й відхопити.)

Не могли вгамуватися Німеччина, Австро-Угорщина та Японія, які вважали, що вони спізнилися, коли у світі ділили спільний пиріг, а тому мріяли загарбать незагарбане. Але найрізкіший конфлікт спалахнув між Німеччиною та Великою Британією. Німеччина мріяла витіснити англійців з морів і розширити свої колоніальні володіння.

Потрібні були союзники. Ще 1879 року – Німеччина і Австро-Угорщина уклали між собою союз, що був спрямований проти Росії – останній це дуже не сподобалось. А тим часом до союзу приєдналася Італія.

І тоді на противагу йому було оформлено договір між Росією та Францією. Потім Англія уклала договір з Росією та Францією, що отримав назву Антанта (по-французьки – «згода»). Зрештою, Антантою стали називати всі країни, які воювали з Німеччиною. (Навіть Італія, спокусившись щедрим шматком пирога, який будуть ділити, перебігла до Антанти.)

Отож, до 1914 року сформувалися два військово-політичні блоки: Німеччина, Австро-Угорщина і Туреччина – перший, і Росія, Англія та Франція – другий.

Всі чекали тільки формальної причини, щоб кинутися у бій і… захоплювати, захоплювати чужі території та приєднувати їх до своїх.