TextBook Ледве молоді, згораючи від любовного шалу, не зовсім сміливо, обоє ж до тієї ночі були незаймано-цнотливими, – вляглися – вперше у їхньому подружньому житті на подружнє ложе, як зненацька з такою силою гуркнуло у них, як їм здавалося над головами, що обоє схопилися переполошені і довго озиралися, не тямлячи, що ж це коїться над Москвою.
А над Москвою почалося…
Та ніч, що її в народі називають горобиною, ніч повна сліпучо-яскравих, іноді аж кривавих блискавиць, що там і там краяли небо, і гуркітливих, а відтак і оглушливо-страхітливих громів, що лунали з тріском, виляском, наче світ у ту мить розколювався навпіл…
Молода, здригаючись від кожного гуркоту, що здавався ще гучнішим і ще грізнішим, злякано тулилася до свого чоловіченька, шукаючи в нього рятунку, і він аж радий був грозі, пригортаючи до себе юне, тремтливе тіло молодої дружиноньки, таке покірне і таке прекрасне…
А вона шукала у нього і рятунку від негаданої грози, і…
І – любові.
І була в них незвичайна ніченька любові – під спалахи блискавок та гуркіт грому.
І була до самого ранку, поки блискало й гриміло, як здавалося, у всьому світові білому, і поки блискавці полосували небо над Москвою, молоді під ті спалахи й гуркіт любилися, забувши про все на світі… А коли вікна розрізали блискавиці, в кімнаті на якусь мить ставало біло, і тоді по стінах бігли тіні… З’являлося й ліжко з ними, молодими, і Віра потім зізнаватиметься, що такої ночі у неї ще ніколи не було. Але що вона мала на увазі, яку конкретику – що такої горобиної ночі чи ночі любові, якої вона до того ще не спізнавала у своєму юному житті…
Невдовзі після весілля Віра Холодна – вже Холодна, – з чоловікам і з усією своєю родиною переїде у дім, що по вулиці Ново-Басманній під номером 28 – чоловік про те подбав. Заробляв він тоді непогано.
У тому будинку 1912 року народиться їхня дочка Женя.
Пологи були важкими. Віра після них довго хворіла, і лікарі їй заборонили ще народжувати дітей – принаймні на кілька років. Але молоде подружжя не могло уявити сім’ю з єдиною дитиною. Особливо Володимир, який виріс у великій родині, де крім нього ще було семеро братів та сестер. А тому через рік після народження Жені молоде подружжя удочерило дівчинку на ім’я Нонна.
І сталося те зовсім неочікувано і зненацька.
Якось Володимир і Віра відвідали сиротинець – привезли дітям гостинці, як то вони час од часу робили, але того разу сталося диво. Одне дівчатко, чорнявеньке, карооке і чимось навіть схоже на Віру, як побачило її, затремтіло і кинулось до неї зі сльозами й криком:
– Мамо!.. Мамочко, нарешті ти прийшла!.. Нарешті я тебе діждалася. Я так довго-довго тебе чекала – не кидай мене більше, забери мене додому, мамо, мамочко…
Віра в першу мить розгубилася, а дівчатко смикало її за поділ плаття й благало:
– Мамо, мамочко, забери мене додому, мені самій тут погано.
А потім дівчатко кинулось до Володимира, що теж стояв розгублений, обхопило рученятами його ноги, тулилося до них і благало, благало…
– Папа, скажи мамі, щоб вона мене забрала додому – мені погано без вас…
Так у домі Холодних з’явилася Нонночка – Нонусенька, Нонюська, – прийомна їхня дочка, яку вони звідтоді матимуть за рідну. Як і їхню первістку Женічку…
А Нонночка ще довго питатиме Володимира і Віру:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»“ на сторінці 11. Приємного читання.