Розділ «Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»»

– Мамо, папо, чого ви зразу не прийшли і не забирали мене? А я вас бачила уві сні, ви були такі ж, як і насправді. І я вас одразу ж впізнала. Не кидайте мене більше, я без вас боюся жити…

Як молода мама і господарка будинку й сім’ї, Віра – так були всі певні, – віднині присвятить себе виключно родині, і про ніяку артистичну кар’єру не може бути й мови.

Попереду було звичайне життя звичайної молодої жінки, яка щасливо вийшла заміж і тепер зайнята будівництвом своєї родини і свого гніздечка. Та й що могло обіцяти казкову долю старшій дочці полтавського гімназичного вчителя, який так рано помер, залишивши сім’ю з більш ніж скромним достатком? Ледве вистачило Вірі та її сестрам здобути середню освіту. А далі… Далі доля безприданниці відома наперед. Якщо вдасться щасливо вийти заміж, вважай, що неабияк поталанило. Потім – вірна дружина, господиня дому і турботлива мати…

Цього найбільше й боялася Віра. Про своє майбутнє вона була зовсім іншої думки. Це добре, що їй пощастило і вона вийшла заміж по любові, але роль покірної дружини, господині і дбайливої матері її аж ніяк не влаштовувала.

Вона вже тоді відчувала в собі художні здібності, сильний характер – що ще треба для досягнення успіху?

Але – не все відразу. Всьому свій час. Плід має дозріти, а тоді він сам впаде до ніг. Та й квапитись не варто, на перших порах потрібне було терпіння.

Спочатку після весілля Віра Левченко, яка вже стала Холодною, заведе звичайне життя заміжньої дами – дещо навіть безтурботне. Любощі, відвідування різних вечорів, літературних і театральних, а загалом у всьому покладається на свого Володю. «Ти – господар сім’ї, хазяїн, тобі й приймати рішення», – заявила вона чоловікові, і тому така позиція молодої дружини припала до душі. Віра мовби у всьому слухалась свого чоловіка, робила так, як він радив. Правда, може трохи більше, як інші молоді особи її кола, відвідувала кінематограф, що, народившись, почав швидко утверджуватися у Росії. (Особливо вона захоплювалася актрисою Астою Нільсен, яку вважала для себе взірцем.) Якийсь час вона брала участь в автоспорті – поділяла захоплення свого чоловіка. З ким поведешся, – сміялась, – від того й наберешся… Автоспорт з його шаленими – на той час, звичайно, – швидкостями та крутими віражами на гонках був не зовсім безпечним спортом, але молодих це не зупиняло. Віра так захопилась цим видом спорту, що навіть кілька разів з чоловіком потрапляла в аварії.

Але, як кажуть, Бог милував. Чи доля їх тоді оберігала – для чогось більшого, значнішого. Для Віри шалені гонки із вітром наперегони були до душі. Здавалося: збулася її давня, ще дитяча мрія про пригоди в далеких морях-океанах. Це значно урізноманітнювало сімейні будні, вносило в них свій шарм. Але вже після народження дочки Жені Віра залишає чоловікове захоплення автоспортом і повністю віддає себе дочці. Але тут вигулькнуло і взяло її в полон інше захоплення – театр.

Без театру вона просто не могла жити.

А треба було вибирати щось одне: або сім’я, типове життя заміжньої жінки, або театр – іншого не було. Або ставати зразковою господинею будинку № 28 по Ново-Басманній, або махнути на нього рукою і кинутись в театральний вир. Вона вирішила якось поєднати це, знайти золоту середину, тримаючись і родини, і театру…

І це їй довгий час вдавалося. До театру Віра відчувала непереборний потяг. До всього ж вона була знайома з багатьма акторами Художнього театру і водночас, як і всі її однолітки, захоплювалася кінематографом. Хоча про кар’єру кіноактриси тоді теж ще не мріяла. Чи не щовечора відвідувала знамениті на той час у Москві Перцовські мансарди, де збиралися поети, співаки, музиканти, актори…

Ще ніколи до того зв’язки Віри Василівни зі світом мистецтва не були такими міцними, як тоді. Особливо через клуб «Алтарь», де збиралося досить обмежене коло діячів культури, «вибрані», які об’єднувалися навколо великого руського співака Собінова. Віра, яка бувала там і раніше, брала найактивнішу участь у концертах, танцювала, читала вірші… Саме тоді й почала зароджуватися її велика любов до кінематографа, який у свою чергу теж тоді – принаймні в Росії, – народжувався.

Фільм Асти Нільсен «Безодня» вийшов на екрани у 1910 році, невдовзі був показаний і в Росії. Героїня його, вчителька музики Магда, кидає жениха, інженера Кнуда, заради циркача Рудольфа і, обманута Рудольфом, убиває його. Магду ведуть двоє поліцейських. І ось вона іде, просто йде – нещасна, розчавлена горем жінка…

Навіть сьогодні цей кадр вражає. Актриса не заломлювала руки, як це було прийнято в німому кінематографі, не закидала голову назад, не здіймалися її груди, що посилено «ходили ходором», не поверталися бездумно вирячені очі… Вона вражала природністю поведінки перед камерою, і це був новий стиль гри. Чи не тоді творці кінематографа вперше задумалися, що в кіно, виявляється, є свої особливі способи вираження, свої закони, і їх треба навчитися виконувати. Це ще тоді зрозуміла Віра Холодна.

Синематограф (майбутній кінематограф) тоді ще не вважався серйозним – як, між іншим, і будь-яким! – мистецтвом. Ба, навіть не всі його вважали взагалі мистецтвом. Так, атракціон. Забавка з «рухомими фотографіями» дивакуватого француза Луї Жана Люм’єра – хай забавляються його послідовники та викачують з наївних простачків гроші. На те й атракціон.

Серйозно – це театр.

Кіно – пуста розвага. Не більше. Майбутнього воно не має. Хоча нині неймовірно популярне – і чому це так?!

У кіно вже тоді ходили всі. Спершу просто подивитися на фігури, що рухаються по екрану. А потім і захоплюватися почали – як з’явилися сюжетні картини – мелодрами, історичні, комедії ситуацій… Перед початком фільму продавалось «лібрето» – короткий зміст фільму, щоб можна було второпати, що ж відбувається на екрані?

Під час сеансів у залі грав тапер (від франц. taper – стукати) – музикант (піаніст, баяніст), який грає за плату на танцювальних вечорах, а також піаніст, що акомпанує під час демонстрації німих кінофільмів. Але це в пристойних кінотеатрах (вже з’явилися й такі приміщення – кінотеатри), у дешевих, де «лібрето» не продавалося, тапер (або й кіномеханік – і така спеціальність вже з’явилася) сам розповідав зміст фільму. (Між іншим, тапером в юності підробляла майбутня кінозірка Любов Орлова.)

У перших російських фільмах знімалися найвідоміші драматичні актори: Катерина Рощина-Інсарова, Віра Пашенна, Петро Оленєв. І навіть сам Шаляпін. Кінофільми тих часів будувалися в основному на любовних сюжетах – «из великосветской жизни». Миготіли на екранах загадкові – неодмінно загадкові! – жінки, підступні спокусники, бурхливі пристрасті, дуелі та самовбивства. Робилося все це дуже і дуже просто: брався авантюрний роман (іноземний або свій), змінювалися імена, викидалися деталі і – все. Готовий черговий шедевр кіно!