TextBook – Что? – різко повернувся до них головком. – Что делать с певцом?… А-а… ничего. Так, так, гаспада, ничего-с… Отпустить пиита и… И что? Правильно, наградить.
І схилився над картою на столі, посмикуючи себе за вус – до столу почали підходити штабні офіцери.
Артиста ніхто й не збирався нагороджувати – виконав він раптову забаганку генерал-лейтенанта, який, дізнавшись про перебування в Одесі Вертинського, хотів од нього «лічно» почути вірш про загиблих юнкерів – хвилинна забаганка, – і… І для нього досить. Хай дякує, що хоч з миром відпускають, а могли ж…
Вертинського вивели з штаб-вагона і веліли йти туди, звідки він і прийшов.
Радий, що його хоч відпустили з живою душею (та й не потрібна йому якась там нагорода!), Вертинський, відпущений на волю, перестрибуючи через рейки, а де й спотикаючись об них, подався, куди очі дивилися, а загалом подалі від штабного вагона, куди він прийшов без власної охоти, то й залишить його без жалю.
Сіріло… Над Одесою поволі й неохоче вставав світанок – якийсь похмурий і гнітючий, наче і на ранок не схожий. Але душа Вертинського, як біг у напрямку до вокзалу й перестрибував через рейки, співала. Живим і неушкодженим – якщо не рахувати переполоху в душі, – його відпустили, і на тім дяка Господу й долі. А може, й везінню.
Везло досі, везтиме й далі.
Ось тоді, сірого, похмурого ранку, що неохоче вставав над Одесою, коли Вертинський повертався із штаб-вагона Слащова, власне, біг, намагаючись швидше від нього віддалитись на безпечну відстань, у його душі раптом забриніли якісь ще невиразні рядки. Бурмочучи їх, повторюючи про себе, він збагнув, що в нього народжується нова поезія. Не зовсім, може, доречно, але ж поезія, – як родини не чекають години. І він повторював і повторював рядки, перестрибуючи в ранкових сутінках через рейки і намагаючись не забути те, що до нього прийшло.
Пей, моя девочка, пей, моя милая,
Это плохое вино.
Оба мы нищие, оба унылые,
Счастия нам не дано.
Нас обманули, нас ложью опутали,
Нас заставляли любить…
Хитро и тонко, так тонко запутали,
Даже не дали забыть!
Выпили нас, как бокалы хрустальные
С светлым душистым вином.
Вот отчего мои песни печальные,
Вот отчего мы вдвоем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…“ на сторінці 24. Приємного читання.