Розділ «Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…»

Стукіт у двері, тривожний і настирливий, не зупинив артиста, який поринув у музику і виконував першу пісню на російській землі, плоть від плоті якої він був і завжди залишався. На порозі – сусідка Олена Іванівна Минаєва, члени родини якої в кінці тридцятих були репресовані.

«Володінька, – тихо промовила вона, – не заводь Вертинського так голосно. Адже люди різні навколо… – І тут же додала: – Але патефон не виключай, а зроби трішки тихіше, адже це – його пісні…»

А за стіною співав Вертинський, співав так, що в темному будинку спалахували тьмяним світлом ще заклеєні наївними паперовими хрестами вікна, одне за одним, від поверху до поверху, наче загальнонародний салют генію Росії… – із спогадів В. О. Розумного, Інтернет-видання, 2009 рік.

Чи варто говорити, що він почував себе на сьомому небі і не тямив себе з радощів? Батьківщина зустріла його прихильно, мовби не докоряла минулим. Більше того, виявилося, що на батьківщині його не забули: у родинах радянських людей на стареньких патефонах все ще крутили його грамофонні записи, платівки з його піснями! Правда, ні до його приїзду і ні після їх не крутили по радіо, а ім’я його як співака попросту замовчувалося. Ним захоплювалася молодь, навіть комсомольці, але… Але офіційна пропаганда їм дорікала за це. За потяг до барда Вертинського.

Але втішало те, що молодь його знала і навіть – навіть! – любила! Життя почало потроху налагоджуватися. Вже в Москві у нього народилася друга дочка, і батько був безмежно щасливим і своїх «дочечок» любив ніжно і вірно.

Намагався дати їм якомога кращу освіту, особливу увагу звертав на заняття музикою, вивчення іноземних мов – у житті, мовляв, це особливо знадобиться.

Всупереч волі батька обидві дівчини стали актрисами, обидві закінчили Щукінське училище і спершу працювали в Академічному театрі ім. Є. Вахтангова (Маріанна працює там і досі).

Анастасія грала в театрі «Современник», потім у МХАТі. Як і її батько, виробила свій стиль гри, її рухи точні, пластичні й виразні. Але по-справжньому Анастасія стала відомою завдяки кіно, де вона успішно зіграла багато ролей.

З 1988 року Анастасія Вертинська – Народна артистка Росії.

Заснувала й очолила Благодійний фонд російських акторів.

Періодично працює за рубежем – як педагог і режисер.

У шлюбі з Н. Міхалковим у неї народився син Степан, який нині займається кінобізнесом.

Про династію Вертинських матеріал у книзі «100 великих династий» вміщено між матеріалом про династію Гучкових («От сохи – к государственной власти») і «Віндзорською династією», про англійську королівську династію, яка править з 1901 року.

Лідія Володимирівна Вертинська (1923 року народження, померла 31 грудня 2013 року) була актрисою, але присвятила своє життя родині, чоловіку, дочкам. Вона знялася у фільмах «Садко» в ролі птаха Фенікса, «Дон Кіхот», «Нові пригоди Кота в чоботях», «Киянка», у «Королівстві кривих дзеркал» зіграла злодійку Анідаг.

У Москві він бував рідко, здебільшого гастролював неозорою Країною Рад, яка стала йому Батьківщиною: співав на Уралі, співав у Сибіру, у Заполяр’ї і Середній Азії – в палацах культури, на «стройках века», на заводах і шахтах, а повернувшись до столиці, грав у кіно і навіть був удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР – за участь у фільмі «Заговор обреченных»…

Вважається (принаймні в журналістиці), що повернутися в СРСР Олександру Вертинському особисто дозволив Сталін – без його монаршої згоди емігранту Вертинському, який колись прославляв юнкерів і взагалі ніколи не славив «мудру ленінсько-сталінську політику», не бачити було б СРСР до кінця своїх днів.

Але пощастило: батько всіх народів (який, між іншим, навіть власних двох дітей не зміг виховати на належному рівні), кажуть, мав платівки з його піснями і бувало, що під настрій мажорний слухав їх – про щось думаючи своє, потаємне, простим смертним незнане, а відтак і страшне, адже це думав сам «небожитель».

Вождеві особливо подобалася пісня «В синем и далеком океане».

Справді-бо, пісня заслуговує того, щоб нею захоплювалися такі великі та геніальні керманичі, як Йосиф Сталін. (Пісня написана Вертинським у Польщі, в Кракові, в році 1927-му):

В синем и далеком океане