Я сегодня смеюсь над собой:
Мне так хочется счастья и ласки.
Мне так хочется глупенькой сказки,
Детской сказки наивной, смешной.
Конвоїри мовчали і вже більше не лаялись і навіть не бурчали, перечіпаючись у пітьмі через рейки запасних колій. Тільки один із них озвався – ніби сам до себе:
– Да-а, господин Вертинский… Каждому в этой жизни хочется этого, как вы пишете: глупенькой сказки. Только не каждому и выпадет в жизни эта самая… глупенькая сказка…
Тут і там на залізниці стояли військові ешелони, між якими, незважаючи на нічний час, вештались солдати, де-не-де горіли багаття, біля яких грілися – ніч була прохолодною, – все ті ж військовики. Щулячись від нічної прохолоди, артист покірно йшов між двома офіцерами, у яких – це він загледів, – були передбачливо розстебнуті кобури, пузаті від револьверів… Гм… Невже вони мають його за якогось злочинця? А втім, злочинцями їм ніколи займатися – червоні надто тиснуть, – хіба що політичними суперниками. Але який з нього, співака Вертинського, політичний противник? Він шансоньє, поет, композитор і виконавець в одній особі, і мрія його нездійсненна – жити в бананово-лимонному Сінгапурі, якого насправді немає на планеті Земля, але який є у його піснях і мріях. То за кого вони його мають?
– Господа… – почав було, але пани грубо його обірвали:
– Ма-алча-ать!!! Сейчас придем, уже недалече. Вас ждет генерал-лейтенант Слащов – с нетерпением. Тольки не знаем – обрадуетесь ли вы, господин Вертинский, этой встрече…
Гм… Генерал-лейтенант Слащов, здається, Яків Олександрович. Буцімто вже Слащов-Кримський. Так йому захотілося, і барон Врангель задовольнив його забаганку. Командуючий Кримським корпусом, начальник оборони Криму, його нині повновладний владар, цар і бог у Криму, хоч і притиснутий більшовиками до моря, тож почувається, як у пастці. Правда, у 1919 році він таки відстояв Крим, не дав його захопити червоним, за що й став Кримським, але відтоді ситуація змінилася не на користь Білої армії, і не сьогодні-завтра може грянути катастрофа. А втікати Білій армії з Криму нема куди, як тільки морем у Туреччину… Гм-гм…
Це пізніше про нього писатимуть воєнні історики: Слащов, будучи поза контролем, діючи самостійно, зопалу уявив себе царьком, таким собі новітнім Наполеоном, тож відчуваючи свою безкарність, не чувши землі під собою, втратив реальне відчуття обставин, що й зовсім «вскружило ему голову». На його ж біду.
Кепсько розбираючись у людях та ще маючи хворобливу пристрасть до наркотиків, він заплутався в реальній обстановці, що стрімко змінювалася у все гірший та гірший для нього бік та розвал Білого руху, намагався зайнятися ще й політикою, засилаючи у ставку різні прожекти, що були один одного сумбурнішими. Але він і далі діятиме в тому ж дусі, що врешті-решт і призведе його до повного краху – а разом з ним і увесь білий рух. Утікши з Криму, він в еміграції житиме в Константинополі у великій нужді, займаючись городництвом, та писатиме мемуари.
Зрештою, дійде висновку, що справи білих із самого свого початку були неправдивими, почне переговори з червоними, здасться Радянській владі, буде нею амністований, повернеться в Крим, звідки в особистому вагоні главаря таємної поліції червоних Дзержинського, поїде до Москви…
Закликатиме солдат і офіцерів Білої армії, яку ще недавно вів буцімто до перемоги, повертатися у СРСР.
У 1924 році видасть книгу «Крым в 1920 г. Отрывки из воспоминаний». З 1922 року – працюватиме викладачем тактики у школі комскладу «Постріл».
У 1928 році буде вбитий троцькістом Лазарем Коленбергом – це убивство, хоч ніби й здійснене з особистих мотивів, чомусь підозріло співпаде з хвилею репресій, що обрушиться в імперії більшовиків на колишніх офіцерів Білої армії.
На його смерть один з поетів білогвардійського штибу відгукнеться такими «вбивчими» рядками, далекими від поезії, але войовничо-непримиренними з політичного боку:
Лишенный света, веры, страха,
Он, как ребенок, рассердясь,
Волшебный дар небес, с размаха,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…“ на сторінці 20. Приємного читання.