Закидали их елками, замесили их грязью
И пошли по домам – под шумок толковать,
Что пора положить бы конец безобразью,
Что и так уже скоро мы начнем голодать.
И никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти к недоступной весне!
Я не знаю, зачем и кому это нужно,
Кто послал их на смерть недрожавшей рукой,
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в вечный покой.
Продекламував, стоячи посеред вагона (все ще між двома офіцерами-конвоїрами), продекламував, хоч менше всього в ту мить був схильний як до поезії взагалі, так і до її виконання перед публікою, дивлячись при цьому на головкома кримських військ Білої армії, наче питаючи його: ну, що ти ще забажаєш? Яку ще капость ти мені приготував? Викладай, не тягни кота за хвоста!
– И этот стих ты осмелился читать в семнадцатом году в Москве, захваченной большевичками, в присутствии их тайной полиции под названием чека? Ма-аладец! Смел, едрёна мать! А я смелых людей… это, как его, уважаю! Мне бы таких конный корпус – я бы отогнал красных от Крыма больше чем на пушечный выстрел!..
Забігав по вагону, був якийсь не в міру збуджений (вплив наркоти?), ляскав руками об поли, пересмикував плечима і чомусь раз по раз відкидав – наче смикався – голову на лівий бік… Нарешті зупинився, глянув на офіцерів під однією стіною, потім на таких же офіцерів під протилежною стіною вагона.
– Поблагодарим, га-аспада-а, га-аспадина Вертинского, а? Не слышу одобрения, га-аспада-а…
І перший зробив два слабенькі хлопки в долоні.
Офіцери під обома стінами мляво підтримали свого командуючого – їм, певно, тоді було не до Вертинського, як і взагалі, до поезії, бодай і патріотичної. (Вертинський загледів на столі перед головкомом розіслану карту – з боку Перекопу півострів густо оточили червоні прапорці.) Гм… Справи в білих були, здається, зовсім кепськими…
– Га-аспада-а офицеры, прашу к столу – после поэзии продолжим заниматься нашей прозой.
Один з офіцерів, які стояли обіч Вертинського, зробив крок вперед.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-2 В бананово-лимоннім Сінгапурі, співа і плаче океан…“ на сторінці 23. Приємного читання.