Розділ шістнадцятим Маленький шпиталь на Личаківській

Дивні дні почалися.

На Личаківську піднялися Францисканською[40] — старшина вирішив йти так.

Тут, як і всюди, досі було безлюдно, не ходив і трамвай. Хіба вище, з лівого боку, майнуло кілька постатей. Та побачивши військових, перехожі швидко забралися геть, далі від гріха. Перейшовши з хідника на брук і зупинившись на колії, Арсенич роззирнувся, кивнув Климові й Шацькому на потрібну їм браму, бо знав, де мешкає Кошовий, потому повернувся до стрільців з наміром дати розпорядження.

Не встиг.

Ніхто не побачив, звідки гримнуло — почули тільки постріл, згори, над головами.

Шацький нагнувся, зайцем помчав через вулицю до рятівної брами, для чогось прикриваючись руками, мовби так міг урятуватися від кулі. Клим за виробленою звичкою висмикнув револьвер, та Арсенич уже заступив його, вигукнув:

— Геть! Геть звідси! Горище!

Лишатися посеред вулиці означало бути гарною мішенню, і стрільці без команди сипонули врізнобіч, на ходу перехоплюючи зброю. Другий постріл грянув, поки вони бігли, й Семчишин, зашпортавшись, упав долілиць, не встигнувши виставити руки, аби пом’якшити падіння. Вдарився, розпластався, поворухнувся — кілька випущених надалі куль влучно вліпилися в тулуб.

Повх, помітно необстріляний, присів біля краю хідника — й сіпнуся до підстреленого, з явним наміром рятувати.

— Назад! — загорлав Арсенич.

Та чи стрілець вирішив не слухати, чи пізно схаменувся — неподалік рвонула кинута вправною рукою бомба, Повха збило, він перекотився й завмер.

Шацький тим часом дістався брами, влетів під неї, зник із очей. Кошовий, стискаючи револьвер, притулився до стіни. Він був такою самою приманкою для невидимих стрільців, та його врятував цивільний одяг — нападники цілили у вояків.

Поки Клим переводив подих і думав, як діяти далі, Арсенич уже оговтався, зайняв позицію й водив цівкою, вишукуючи мішень. Повх голосно стогнав, юзаючи бруком та намагаючись відповзти з лінії вогню. Набравши повні груди повітря й глибоко видихнувши, Кошовий рвонув до пораненого. Старшина щось кричав, та Клим не зважав — добіг, нагнувся, схопив Івана за руку, поволік.

З парадного одного з будинків ураз висипало один за одним четверо, вбраних у цивільні пальта. Вони дружно, злагоджено скинули зброю й хаотично посипали кулі в бік супротивника. Кілька свиснуло над Климовою головою, одна збила капелюха. Він не зупинявся, продовжуючи волочити Повха до найближчого укриття.

Арсенич між тим завмер, опустився на коліно.

Кошовий уже знав, як той може стріляти. Тому не здивувався, побачивши — один із нападників після пострілу старшини упав на бік. Двоє інших встигли відірватися й побігли далі, заскочивши до одного з найближчих дворів, третій зашпортався й, коли Арсенич влучив у ногу, — закричав, пальнув у відповідь і подався назад до парадного, причинивши за собою двері.

Запала тиша.

А потому з брами Климового будинку вибіг, озброєний револьвером, Марек Віхура.

Без пальта й капелюха.

За ним, так само без верхнього одягу — Магда.