Розділ шістнадцятим Маленький шпиталь на Личаківській

Гармидер уже привернув увагу інших вояків. Коли Шацький хотів, він міг опинитися в центрі уваги. Арсенич ступив до Клима, той — до Йозефа, голосно говорячи на ходу:

— Самі ж знаєте, стріляють у місті. Патрулі тут для перевірки.

— Ви з поляками воюєте! Хіба я подібний до поляка! Стрільці вже що, жида не вирізняють на вулиці?!

— Та я його знаю, — втрутився нарешті старшина. — Хай іде. Хоча, Кошовий, я тобі скажу так — Повх усе вірно зробив. Як належить. Чого твій колега шумить?

— Павле, у нього дружину вбили. Він трошки не в собі, — пояснив Клим. — Навіть дуже не в собі. Як дитина мала, тобто — велика. Залишати його самого тепер не варто. Йдемо до мене, на Личаківську.

— Мудро, — погодився Арсенич. — Поки тут шумовиння й ми якось наводимо лад, цивільним справді краще зачинитися по хатах. Чув, на двірці чисто тобі війна?

— Ще й дим бачив.

— Ото й не ходіть туди. Дідько, ляхи справнішими виявилися! — він роздратовано сплюнув на брук. — Там же чекали підкріплення, людей знімають із інших міст, направляють на підсилення Львова. Поки, бач, тримаємо центр.

— Я попереджав...

— Та всі ж грамотні, всі письменні! — старшина знову сплюнув. — Командирів вистачає, радник на кожному кроці, лад навести нема кому.

— Перепрошую, ми можемо йти далі? — Шацький виступив уперед.

— Не можете — треба йти! Не крутіться під ногами. Але чекайте, нехай вас проведуть.

Клим роздратовано гмикнув.

— Павле, за кого ти мене маєш!

— За того, ким ви з твоїм колегою є! Цивільні особи. Навіть якщо зброю свою мені покажеш, користі тобі від неї — щурів лякати.

Знав би ти...

— Няньчитися зі мною надумав? Сам же кажеш — людей катма.

— Усе одно на Личаківській у вас патруль потрібен. Ось і підемо, — старшина хвильку подумав. — Хто там вільний зараз... О! Повх! Семчишин! Підете з ними! — наказав і тут же уточнив: — Тобто з нами.

Стрільці не сперечалися, звиклі коритися. Визначивши, кого лишити за себе, Арсенич пішов уперед, очоливши невеличкий гурт із трьох військових та двох цивільних. Обмінявшись із Шацьким поглядами, Клим знизав плечима.

Хай собі.