Розділ чотирнадцятий Без жодного пострілу

— Мене?

— Усіх вас! — вигукнув Йозеф. — Ми вся вчора лягли спати в Австро-Угорській імперії! А поки бачили сни, влада помінялася!

Віко легенько сіпнулося.

— Як — помінялася?

— Та ви, бачу, справді нічого не розумієте!

— Слухайте, Шацький, ми багато разів із вами про те говорили. Рано чи пізно ця імперія впаде, як минулого року впала Російська. Династія Габсбургів уже віджила своє, для бурхливого двадцятого століття це вчорашній день. Але ж ми не розглядали конкретні дати.

— Усе, можна не розглядати! — Йозеф випнув груди вперед, немов у тому, що сталося, є найбільше його заслуг. — Все, бабусі Австрії капець, пане Кошовий! Українці вночі захопили Головний двірець[37]! Ваші стрільці вже охороняють станції на Личакові, Підзамчому, Персенківці! Вони контролюють Австро-Угорський банк і головну пошту, казарми, Кадетську школу, тюрми на Баторія і Казимирівській! Це — збройний переворот, який відбувся без жодного пострілу! Дякую, я дуже вам дякую!

Шацький у пориві схопив обома Климову правицю, кілька разів сильно струснув.

— Бог із вами, мені за що?

— Жертв нема! Людських жертв! Ви собі не уявляєте війну в містах, у натовпі, на вулицях!

— А ви можете?

— На щастя, теж ні. Бо ніколи того не бачив. Пане Кошовий, коли починається така колотнеча, першими, хай там як, завжди страждають жиди! Цього я боявся найбільше! Мій старший син уже загинув, хто зна за віщо!

— Навряд чи Шмуля застрелили, бо єврей.

— Він був у самообороні! — відрізав Шацький, голос відразу помінявся, Клим ще не бачив свого друга таким категоричним, навіть жорстким. — Це дуже важливо, і ви ображаєте мене, якщо не готові це усвідомити.

— Господь із вами, Шацький! Я зовсім не хотів вас образити!

— Вірю, — стримано мовив той. — Проте маєте зрозуміти: загони нашої самооборони небезпечні для всіх сторін конфлікту. Австріяки намагаються владу утримати, поляки і українці — здобути. Жиди нічого не хочуть, аби лиш не чіпали. Та боронитися в нас уміють.

Говорячи так, Йозеф стиснув сухий кулак. Кошовий не мав відповіді, тому мовчки кивнув. Шацький сприйняв жест, як згоду з його позицією, сказав уже м’якше:

— Нічого. Сталося, як сталося. Обійшлося без вуличних боїв, ніхто не постраждав. Дай вам Бог, пане Кошовий, далі триматися цієї лінії.

— Ви лишаєтесь?

— У вас зараз багато своїх справ. У мене — теж клопоти. Не державної ваги, звісно, та моя родина — моя маленька держава.