Розділ чотирнадцятий Без жодного пострілу

— Не зайве. З язиком обережніше.

— Та ясно. І все ж таки. Сил у нас вистачить?

Арсенич знизав плечима, потім — похитав головою.

— Що це значить?

— Під крісами заледве півтори тисячі.

Кошовий потер перенісся.

— Павле, я цивільна людина. Сказати навіть, глибоко цивільна. Та мені здається: цього мало, аби взяти все під контроль.

— Цивільний ти, — погодився старшина. — Нічого не знаєш про фактор несподіванки. Вони не встигнуть оговтатися. Поки сушитимуть мізки, до нас надійде підмога з Чернівців, там уже мають штафету. І ще таке: до німецьких та мадярських куренів готуються відозви. Туди підуть парламентери, проситимуть нейтральності. Думаю, вони не втрутяться.

— А далі як?

— Сліпий казав — побачимо, — Арсенич докурив, нахилився, вибив файку об каблук. — Тобі ж не треба нагадувати, що це все таємниця.

— Я просто зараз до поляків побіжу, — буркнув Клим.

— Не дмися. Жарти жартами, та наша розвідка виявила в тебе, на Личаківський, якусь польську залогу в одному з будинків. Уже третій день там крутяться ляхи, перебрані в цивільне. А раніше їх у строях бачили. Не помічав?

Кошовий хитнув головою.

— Ось і вважай. Ти в нас хоч і не при керівництві чи в якійсь партії, але все одно персона на виду. Хочеш, можемо тебе поки в казарми евакуювати. Тільки сам розумієш, без цієї твоєї...

— Не треба, — Клим зупинив його різким жестом. — Дам собі раду сам. Тільки б у вас людей вистачило. А в них, — кивок у бік прочинених дверей, — волі. Бо пересваряться ж.

— Навряд. Уже домовилися.

— Маю надію. Й хочеться вірити.

День добіг кінця ще швидше, ніж учорашній, невизначений.

Аби не мозолити військовим очі, Клим звично перемістився на Шевську. Вже по обіді там зібрався втаємничений гурт, і, щільно зачинившись, складали відозви, в яких зазначали, серед іншого, правомірність дій української спільноти зі створення власної держави. Кошовий наполягав наголошувати на тому, що всі меншості, передусім — поляки, й надалі матимуть рівні права, зможуть ними без перешкод користуватися за умови визнання зміни влади. Знайшлися радикали, котрі пропонували дати полякам час, аби ті визначилися, по який бік новоствореного кордону будуть. Адже претензій на Варшаву ніхто з присутніх не мав, через те треба переконати поляків відмовитися від прав на Львів — або залишити місто у визначений термін. Кошовий із таким категорично не погодився, всі знову завелися, та нарешті гармидер улігся.

Задоволений власною державною діяльністю, яка остаточно відволікла від потреби шукати вбивцю, виконуючи дану обіцянку, Клим повернувся додому. Нічого казати не збирався, ніби між іншим попросив Магду не виходити пізно ввечері або вночі з дому.