Розділ десятий Колеги, партнери, добрі приятелі

— Світ змовився, — поліцейський знову моргнув.

Розмова починала набридати, та іншої можливості вирішити свою справу Кошовий не мав, тож взяв паузу на черговий ковток пива.

— Чув, Яблонський раніше мав проблеми з поліцією.

— Нічого про це не знаю.

— Підкажу. Повинна виринути якась історія, в якій, окрім нього, фігурують двоє січових стрільців.

— Українці?

— Так.

— Ха, це єдина конкретика від вас, шановний, — пан Томаш відкинувся на спинку стільця, поклав ногу на ногу. — Все інше — «повинна виринути» і «якась історія». Раптом не вирине? Взагалі — яка історія?

— Коли згадуються офіцер-поляк і військові — українці, мова про конфлікт, не інакше. Причому, — Клим нахилився вперед, поклавши на нечистий стіл зігнуті в ліктях руки, — що б не відбулося, сталася подія не так давно. Її б не згадали, аби була, так би мовити, несвіжою. З огляду на обстановку в місті й країні, про яку ви мені багато говорите, навіть коротка сварка, яка за іншої ситуації не вартувала б уваги, тепер могла стати причиною вбивства.

Слідчий почухав потилицю, пожував губами.

— З вами стає цікаво.

— Я тішуся з того.

— Я молодший за вас. Охоче працював би під вашим начальством.

— Принципи не дозволяють мати підлеглих. Партнери, колеги, добрі приятелі.

— Мене зарахували до кого?

— Просто допоможіть, якщо можете, — зітхнув Клим.

— Кажу ж — нічого не знаю про Яблонського і стрільців.

— Але ж можете дізнатися.

Пан Новак примружився.

— Для чого мені це треба?