Розділ «22»

Чи то Іванові Даниловичу довелося довго шукати голову боярської думи, чи з якихось інших причин, але лише через півгодини князь Федір Мстиславський з’явився у низьких дверях, при цьому скинувши високу хутряну шапку. Гетьману завжди було цікаво, як бояри взагалі витримують літню спеку у такому головному уборі.

— Федоре Івановичу, я попросив зустрічі з вами, щоб повідомити про листа, що його я отримав недавно, — сказав Жолкевський, запрошуючи князя сісти.

— Це дуже люб’язно з вашого боку, ваша милість! — відказав боярин. — І що пише король?

— Його королівська величність загалом задоволений сьогоднішньою подією і бажає Московській державі нарешті вийти з тієї смути, яка триває ось уже понад десять років.

— Мені це приємно чути.

— Мені також. Але його величність непокоїться долею колишнього царя, рівно ж як і долею його братів.

— Що саме непокоїть короля? — поцікавився князь. — Василь Шуйський пострижений у ченці і відправлений до монастиря, а його брати Дмитро та Іван зараз перебувають під вартою.

— Його величність вважає, що деякі сили тут, у Москві, можуть спробувати знову посадити колишнього царя на трон, використавши для досягнення цієї мети його братів. Тому король вважає за доцільне відправити братів Шуйських до себе.

Князь Мстиславський кивнув головою. Звичайно, мати у себе під боком скинутого царя — невелике задоволення, а пропозиція польського короля надійшла якраз вчасно.

— Ми вчинимо так, як вважає король, — сказав князь.

— Мені приємно це чути. Наступне, що велів передати король. Прошу передати Патріархові, що король урочисто обіцяє: всі церкви, церковні обряди, вотчини і канони будуть збережені і навіть примножені.

— Я передам ці слова Його Блаженству!

— Але мушу сказати і не зовсім приємні для нас обох слова, — після деякої заминки мовив Жолкевський. — На жаль, його королівська величність не вважає за потрібне саме тепер відправляти до Москви свого сина, щоб не наражати його на небезпеки, що можуть спіткати на шляху до Москви і в самій Москві. Гадаю, пан князь може зрозуміти піклування батька про свого сина.

— Так, звичайно, — згодився дещо спантеличений Мстиславський. — Але прошу повідомити його величності, що тривала відсутність царя може негативно вплинути на й без того непевну ситуацію в державі. Прошу не забувати, що багато людей досі вважає самозванця царем. Лише звістка про законного царя на московському троні зможе заспокоїти чернь. І не тільки чернь.

— Я напишу про це своєму королю, — пообіцяв Станіслав Жолкевський.

Він дійсно мав намір саме це написати Сигізмунду. Тут його бажання збіглися з бажанням московського боярина.

Правда, причини цих бажань були різні.