Розділ «22»

Він швидкими кроками покинув залу, супроводжуваний поглядами присутніх. Зачинивши за собою двері, Жолкевський побачив Яна.

— Де посланці? — тільки й запитав.

— Там, — показав син на двері.

— Можеш бути вільний.

У наступній кімнаті Станіслав Жолкевський побачив Олександра Корвін-Госевського, котрого залишив разом з королем під Смоленськом, і невідомого московита.

— Не сподівався побачити вас, пане Олександре! — привітався Жолкевський. — Якими вітрами ви опинилися тут, під Москвою?

— Не скромничайте, ваша милосте! — відповів Госевський. — Чутки про ваші подвиги поширюються значно швидше, аніж коні його королівської величності. Ми боялися не встигнути до того, як ви увійдете до Москви.

— Ми? — Гетьман подивився на московита.

— Федір Андронов, печатник і думний дяк, — відрекомендував свого напарника Госевський. — Разом зі мною прибув зі стану його величності короля.

З цими словами Корвін-Госевський подав гетьману листа.

Не бажаючи відкривати послання при сторонніх, Жолкевський відіслав їх відпочити і підкріпитися з дороги. Залишившись наодинці, він розломив печатку і став читати написаний знайомим почерком придворного секретаря лист.

Дочитавши до кінця, гетьман деякий час продовжував стояти на місці нерухомо, від безсилля опустивши руки. Його тіло охопила якась незвична досі слабкість. Лист випав з руки. Лише тоді гетьман опам’ятався, підняв послання з підлоги.

«Це кінець!» — майнула думка.

— Яне! — голосно покликав він.

Батько чомусь був певен, що син знаходиться у сусідній кімнаті. Він не помилився — Ян з’явився одразу.

— Скажи Данилевичу, що мені нездужається. Нехай перепросить гостей. Після бенкету нехай збере всіх наших на військову раду, — розпорядився гетьман.

— Так, тату! — сказав Ян і побіг виконувати розпорядження.

А Станіслав Жолкевський лише тоді сів на лаву. Йому належало придумати, як повідомити воєводам отриману щойно новину...

Гетьман Станіслав Жолкевський почекав, поки присутні вгомоняться, а цього довелося чекати досить-таки довго, адже те, що відбулося щойно, вартувало такого збудження. Коли ж розмови самі собою стихли — як-не-як, військову раду проводить сам польний гетьман, — Жолкевський твердо мовив:

— Панове! Спішу повідомити вам неприємну новину: щойно ми програли війну!