Розділ «10»

Запитання зависло в повітрі.

— Вбити? — здивувався Жолкевський. — Ваша величність хоче сказати, що Скопіна вбили?

— Саме так, — підтвердив московит. — Михайла Васильовича отруїли.

— Але кому потрібно труїти людину, на яку так покладалися у Москві?

— Дозвольте розповім із самого початку. Після того як Скопін-Шуйський відігнав від Москви Лжедмитрія і урочисто увійшов у місто, його зустрічали всі: і цар, і бояри, і чернь. Він став спасителем Москви від самозванця. Його популярність була така велика, що навіть затьмарила самого царя. Хоч Василь Шуйський при всіх і розцілував племінника, все ж не міг терпіти його. Тим більше, що містом хтось розпустив чутки, що рід Скопіних-Шуйських старший, ніж Шуйських. Народ хотів бачити на троні саме енергійного Михайла, аніж ненависного Василя. Цього, звичайно, цар Василь Іванович витримати не міг. От у нього і виник підступний план позбутися небажаного супротивника. У князя Івана Воротинського саме народився син Олексій. За наполяганням царя Василя князь запросив воєводу Скопіна-Шуйського за хрещеного батька, а хрещеною цар призначив свою невістку — жінку брата Дмитра Катерину. Після хрестин на бенкеті в честь новохрещеного Катерина піднесла своєму кумові чашу з вином. Випивши його, Михайлу Васильовичу одразу стало погано. Його відвезли додому, і через два тижні він упокоївся, — завершив Дмитро Куракін і перехрестився.

Станіслав Жолкевський, вражений почутим, тим не менше, відзначив, що хреститься московит дивно, не так, як православні у його війську — лише двома пальцями.

— А що бояри? — поцікавився він.

— Ніхто прямо не звинувачує царя у вбивстві, але всі розуміють, що це зроблено за його наказом. Так просто свою невістку він не нав’язав би в куми!

— До чого тут його невістка? — запитав Потоцький.

— Дружина його брата Дмитра — дочка Малюти Скуратова.

— А хто такий Скуратов? — звернувся Потоцький до короля.

Замість нього відповів Жолкевський.

— Зловісний тип! Якщо можна так висловитись — голова московської інквізиції. І це ще м’яко сказано. Одне радує.

— Що саме? — запитав Сигізмунд.

— Помер він. І то давно, — мовив гетьман і, звернувшись до Куракіна, запитав: — Хто зараз керує військом замість покійного?

— Брат царя воєвода Дмитро Шуйський.

Король Сигізмунд вирішив заспокоїти присутніх.

— Не треба боятися царевого брата, — сказав він. — За все своє воєводство він умудрився програти всі битви, у яких брав участь.

— Тим не менше, ваша величносте, у московському війську залишилися командири, навчені Скопіним. Та й не варто забувати про Якуба Делагарді.

Жолкевський замовк, потім знову звернувся до Сигізмунда: