Розділ «VII Схід і захід»

– Я до нашого молока звик, – сказав Данило. – Чи пробував ти молоко з-під корови, повелителю Орди?

– Ні, – відповів Батий. – Корів бачив, коли Русь брали. Ми різали їх, серце їли, печінку, решту кидали. М’яса багато було. Не шкода.

Данило схилив голову, ховаючи очі. Йому доводилося бачити міста і села, в яких побували ординці. Так, м’яса там було багато. І крові. І згарищ. І дітлахів осиротілих, які над мамами своїми розтерзаними ридали.

Батий майже беззвучно сплеснув у долоні. На поклик з’явився зігнутий у три погибелі слуга. Батий показав йому на напівпорожню чашу Данила. Слуга повернувся до князя з глечиком.

– Не треба. – Данило заперечливо похитав головою. – Досить.

– Не відмовляйся від кумису, – вимогливо промовив Батий. – Батир повинен пити кумис, щоб сила була.

– Не богатир я, а правитель. Моя сила ось де.

Данило торкнувся голови, усміхаючись. Але звести все на жарт не вдалося. Хан Батий не звик чути відмови. Від очей його палахнуло полум’ям, як від головешок, на які плеснули маслом.

– Пий, – сказав він, намагаючись вичавити із себе усмішку. – Ти гість, я хазяїн, я тебе пригощаю. Приїду до тебе, ти мене пригощати будеш.

– Пригощатиму, хане.

– А не отруїш?

Батий все розтягував кінці губ у боки, чекаючи відповіді. Данило скинув брови:

– Навіщо? Хіба ти ворог мені?

– Тоді пий. – Батий посунув до нього вже наповнену чашу. – Не можна пригощатися в будинку ворога. Ми друзі, так?

Переклавши останнє запитання, перекладач потупився. Напевне, з ним теж вели схожі розмови. І він випив другу чашу кумису. Потім, можливо, погодився заповзти в тронну залу рачки. А тепер його дочка розважає ханського синка, поки сам князь Суздальський виконує обов’язки товмача. І це ще не саме дно, на яке його опустять. Бо погоджуючись на одне приниження, ти вже готовий до наступного. То чи не краще прийняти смерть одразу, поки плечі випрямлені, а голова гордо піднята?

– Ми друзі, – сказав Данило. – Хіба станеш ти змушувати друга робити те, що він не хоче? Не до вподоби мені кумис, хане. Я краще сиру твого спробую…

Із цими словами він, наче нічого й не було, запустив руку в гірку розсипчастого сиру на тарелі. Витер п’ятірню об стіл. Змахнув білі крихти з бороди. Похвалив:

– Оце інша річ. Чудовий сир. Теж із кобилячого молока?

Перш ніж відповісти, Батий торкнувся тоненьких вусів з обох боків рота, який уже втратив усміхнений вираз.

– З овечого, – сказав він, прийнявши для себе якесь важливе рішення.