Розділ «XIV Відповідь Данила»

– Віддати доведеться, – сказав Діонісій. – Це розумно. Як у грі в шахи, якої мене Никодим навчив. Жертвуєш пішака, отримуєш перевагу в позиції.

– Яку ж перевагу ми отримаємо?

Воєвода розгорнув карту, став пояснювати, тицяючи негнучким пальцем. Данило підскочив до нього, струснув, відштовхнув, голосно закричав:

– Війна – це тобі не шахи! Лучеськ – не пішак! Там люди живі. Віддати їх на смерть і наругу? Діточок, матерів, таких же старих, як ти? Чим же ми тоді кращі за Куремсу, кращі за Батия?

– Лучеськ доведеться віддати, – уперто сказав Діонісій. – Ти завжди довіряв мені, князю, довірся цього разу.

– Ти ніколи не перечив мені, – огризнувся Данило, – не переч і тепер.

Але старий воєвода не бажав поступатися.

– Лучеськ – не вся Русь! – вигукнув він.

– По частинах Русь роздамо, що дітям залишимо? – втомлено промовив Данило. – Усе, Діонісію, суперечку закінчено. Я їду.

– Чому мене не пошлеш?

– Як же я можу послати тебе обороняти місто, яке ти здати пропонуєш? Сам із Куремсою зітнуся.

Жодні вмовляння Діонісія не допомогли. Князь твердо стояв на своєму. Він раптом зрозумів, що не заспокоїться, поки не поміряється силами з намісником хана. Це було потрібно для самоствердження. Данило відчайдушно прагнув перемоги. Він не забув змагань у Сарай-Бату. Не пробачив жодної руської душі, занапащеної тартарами.

Діонісій зрозумів це і відступив. Зате відбулася чергова суперечка з дружиною. Марійона стала вмовляти Данила взяти її з собою.

– Ось іще вигадала! – розсердився він. – Де це бачено: бабу на війну брати?

– Я не баба! – заявила вона. – Я княгиня. А ще я половина твоя. Без тебе чахну і гину. Не кидай мене, я тобі в пригоді стану. Адже знаєш, що мене батько і дядько військової справі навчали. З ким радитися станеш? Брат і сини роз’їхалися хто куди. Бояри воювати не хочуть. Діонісій у душі здався, отже, не боєць.

– Юрія Вишгородського візьму, – відповів на це Данило.

– Юрій – людина розумна, але на війні непотрібна, – заперечила Марійона. – Мене бери.

– Військова наука жінкам непідвладна.

– Це чому?

– Розум у нас по-різному влаштований, – пояснив Данило. – Жінка не здатна осягнути речі, зрозумілі чоловікові.