Розділ «Глава З»

Золотий маг. Зерно

— Ну що, береш, або я його собі залишу? — з викликом запитав Нік. Не встиг він договорити, як Зонколан вирвав у нього з руки меч та притиснув до себе, як дитину. — До речі, обладунки він теж добре рубає. Треба буде спробувати.

— Вибач. Я зрозумів. Дякую. Ти… Ти… Просто порадував мене… Все, що я люблю найбільше, — заїкаючись від хвилювання, сказав Магістр.

— Це заслуга Ліни, а не моя. Мабуть, вона добре тебе знає. Знає, чим тобі догодити. Я тільки обирав. Правда, найкраще, — задоволений і схвильований він сів за стіл доїдати вечерю.

Вранці Ніка розбудив стукіт у двері та гучний голос Зонколана. Щоб зупинити цю страшну симфонію, йому довелося зізнатися, що він уже прокинувся, і пообіцяти швидко приєднатися до мага. Той вже сидів за столом та, смакуючи, знищував запаси, які їм залишили доглядачі. Нік був ще сонним, їсти не хотів, але трохи перекусив, щоб скласти компанію Магістру. Швидко розправившись із їжею, маг потягнув учня з дому на прогулянку, щоб поговорити. З собою він захопив сигари і меч.

— А меч ти навіщо взяв? Нам щось загрожує тут? — сонно запитав Нік. Він би ще із задоволенням годинку-другу повалявся б у ліжку, але велетень, як дитина, радів сонячному ранку та подарункам. А це вимагало присутність глядачів та співучасників.

— Та ні! Що нам може тут загрожувати, крім мене самого. Просто вирішив трохи позайматися з мечем та подивитися, який він у справі, — весело відповів Зонколан.

Нік нікуди не поспішав, незважаючи на нетерпіння мага, вирішив оглянути будинок та околиці. Дім був добротним, хоча й не дуже великим. До замку, звичайно, він не дотягував (навіть маленького), але був зроблений на совість, з можливістю витримати невелику облогу. Стіни були товстими, вікна вузькими, а збоку була невелика башточка з оглядовим майданчиком, обладнаним для стрільби. Простір перед будинком був відкритим, так що б ворог не міг спокійно підійти ближче. Ліворуч озеро, що впритул підходило до будівлі, а з правої сторони глуха стіна без вікон. Тож виходила невеличка фортеця. Водоймище було невелике, але гарне і мальовниче, неначе велику лісову галявину в глибині хащі залили водою. Ліс оточував озеро, тільки збоку будинку був невеликий вільний простір. Нік дивився на тиху водну гладь та не міг відірватися.

— Ніку, ну що ти закляк? Озера ніколи не бачив? — Зонколан не витримав і потягнув учня за собою в ліс.

З іншого боку будинку починалася стежка, що тікала до лісу, по якій вони пішли на прогулянку. Йти було недалеко, вже через хвилин п’ять вони вийшли на галявину, в центрі якої стояла гарна дерев’яна альтанка. Нік із задоволенням всівся на теплий стілець, який був там, і став спостерігати за вправами Магістра. Одразу було видно, що маг відмінно володіє мечем. І хоч деякий час він звикав до нової незнайомої зброї, але потім почав виробляти з ним просто дивовижні рухи. Нік таке бачив тільки в фільмах про самураїв або в цирку на виставах. Але якщо там просто були красиві трюки, танець з мечем, то тут він спостерігав реальний бій. Велетень вкладав багато сили в кожен удар. Меч, не зупиняючись, свистів навколо бійця, аж стало трохи страшно. Він уявив себе на місці ворога і зрозумів, що він був би малою дитиною проти досвідченого бійця. Він збагнув, що йому належить не тільки навчитися магії, але й хоч трохи захищати себе такою зброєю, як меч.

Катана не був звичним мечем для магістра, тому в паузах Нік показував йому прийоми, які встиг вивчити на Землі. У нього це виходило незграбно, але досвідчений боєць відразу розумів, що намагався донести до нього учень. Вже через годину занять Нік побачив перед собою майже справжнього самурая, тільки дуже великого. Мабуть, Зонколану не терпілося випробувати меч, він підійшов до межі галявини та швидкими рухами зрубав два немаленьких деревця. Задоволений, як дитина, повернувся до альтанки та сів на лавку перепочити.

— Прекрасний меч. Мені б, звичайно, хотілося, щоб він був трохи більшим і важчим, але все рівно дуже гарна зброя і виглядає дуже красиво. Тепер будуть заздрити в столиці ще більше, — віддихавшись, зробив висновок маг. — Гаразд, це все не так важливо. Тепер давай про головне. Зараз я тобі розповім твою «легенду», те, ким ти будеш для всіх в Тротсі. Я довго збирав інформацію і, сподіваюся, все передбачив, щоб не змогли перевірити та викрити тебе. Тож слухай уважно та ретельно запам’ятовуй, щоб у голові вона засіла назавжди.

Отже. Ліна напевно тобі розповідала про устрій Франа. Ми живемо в державі Тротс. Столиця у нас — Оєр. Король — Фенстел. Аби не викликати підозри і бажання перевіряти твої дані, я вирішив, що ти будеш з іншої держави. У нас є сусіди на півночі, держава Ірида. Ти будеш звідти. Столиця — Із Ойхар. Король — Бан Кару. Ти повинен це запам’ятати. Будуть часто питати. Твоє нове повне ім’я — Нік Еліша Гаммел Крігер, де Гаммел Крігер — родове ім’я. Твого батька, відповідно, звали Скарпт Сверд Гаммел Крігер. У вас був родовий замок Штенер. За правилами, як Іриди, так і Тротсу старший син повинен служити в армії короля. Ти не старший син. У тебе є, тобто був, старший брат, звали Спудей. Він п’ять років як загинув в одній з битв. Ти, як молодший, міг обирати, чим тобі займатися. Ти багато чого вивчав: закони, економіку, будівництво. Але, коли загинув твій старший брат, батько збожеволів і невдовзі помер. Ти ж, продавши замок, виїхав з країни. Багато подорожував. Але тут головне, коли будуть питати, де мандрував, розповідай, що тільки в північних морях та на північних островах. У Тротсі про ті землі майже нічого невідомо, тому тебе не спіймають на брехні. Ніколи не розповідай, що ти їздив південніше, там все добре вивчено і одразу розкриють обман. А краще взагалі нікому нічого не розказуй. Так буде правильніше. Далі. У Іриди немає свого магічного Ордена та Магічної Школи. Там працюють наші чародії, але їх мало і вони дуже сильно розпорошені по країні. Ти до смерті батька не дуже любив залишати ваші землі, тому був у столиці дуже рідко, це пояснить те, що тебе не знайшли раніше інші маги. Пару місяців тому ти зустрів на одному з островів Ліну, яка й виявила в тобі Зерно і зв’язалася зі мною, щоб ти відправився навчатися в Школу Каса Альєнте. Ми зустрілися з тобою вчора в прикордонному місті Холу, звідки я відвіз тебе в замок клану, а потім до Школи. Ось така твоя історія. Ти хоч щось запам’ятав? Може, є запитання?

— Начебто, все запам’ятав. Звати мене Нік Еліша. Родове ім’я Гаммел Крігер. Замок — Штенер. Батько — Скарпт, помер, коли загинув старший брат Спудей. Я з горя продав замок і відправився подорожувати, де мене знайшла Ліна й відправила до тебе в містечко Холу. Так?

— Так, все правильно. Молодець, швидко засвоїв. Головне тепер — не забути.

— Та не забуду, — впевнено відповів Нік.

— Добре, а тепер розкажи мені, що сталося з тобою після мого від’їзду і чому тебе встигла навчити Ліна за цей період.

— Та нічого особливого не сталося. Ліна провела первинну ініціацію, пройшов пару випробувань, потім ми трохи займалися. Далі повна ініціація. Посварився з Гуру, пізніше подружилися. Ну, ніби все. А. Ну, там ще довелося грохнути демона і пристукнути ангела, але то дурниця, — спокійно перерахував Нік.

— Так, стоп. Ти тут такого наговорив. Давай розбиратися. Ліна повинна була провести первинну ініціацію, дізнатися основний вид магії, який дало тобі Зерно, та трохи з тобою позайматися.

— Так все і було. Але вона з Вищим вирішили, що було б краще, аби я пройшов повну ініціацію на Землі. Тому що не хотіли всім розкривати карти щодо мого Зерна на загальній ініціації в Школі.

— Ну, звичайно. Я навіть не подумав, так всі б дізналися колір Зерна і твою спеціалізацію. Це добре, — перебив Ніка маг. — Продовжуй.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золотий маг. Зерно» автора Бакума Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава З“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи