Розділ «Глава З»

— В принципі не дуже, але й спати поки не хочу, тож складу тобі компанію, — погодився він. Вочевидь між планетами була різниця в часі, бо за земними відчуттями Ніка ще тільки наближався вечір.

Зонколан показав учню його кімнату, запалив там ліхтар і пішов до воза. Нік кинув сумки та спустився в зал чекати мага. Через хвилин п’ять увійшов Зонколан і заходився господарювати. З буфету, що стояв у кутку, він дістав чималенький кошик з їжею та пляшку вина.

— Ну, подивимося, що нам приготували доглядачі, — примовляв маг, розкладаючи на столі їжу. — Ага, хліб свіжий, сир, м’ясо копчене, овочі, зелень, вино. Ну, все, що треба, аби добре перекусити перед сном. Набирай собі та їж.

— О, добре, що згадав! — промимрив Нік з повним ротом. — Я ж привіз тобі подарунки.

— Подарунки — це добре, — усміхнувся Магістр, хоча це було важко зробити зі шматком хліба та м’яса у роті. — Неси!

Нік сходив до себе в кімнату і повернувся з пакунками.

— Ну, показуй, — згорав від нетерпіння Зонколан.

— Та, власне, нічого особливого, — почав Нік діставати і віддавати магу подарунки. — Все придумала Ліна. Вона ж знає тебе краще. Я тільки вибирав та купував. Це пляшка хорошого коньяку, коробка сигар, теж добротних. А щоб тобі було легше прикурювати, ось така штука, як запальничка. Тільки постарайся особливо її не показувати всім.

— То чого ж тягнути, — не втримався Зонколан, відкрив пляшку і налив собі в келих. — Слухай, чудовий коньяк! Ех, шкода, що лишень пляшку привіз. Мені б бочку такого, я був би щасливий. Сигари гарно пахнуть, але сьогодні не буду. Завтра зранку із задоволенням спробую. А це що за штука, яку ти запальничкою назвав?

— Розкажи, як ти вогонь розпалюєш? — запитав Нік.

— Так, як усі. Є трут і кресало. Стукнув кресалом об ніж чи камінь та й запалюй трут. — відповів маг, крутячи в руках запальничку.

— Ну, щоб довго тобі не пояснювати, вважай, що це кресало в такій маленькій коробочці. — Нік забрав у Магістра запальничку, відкинув кришку і крутнув коліщатко. З’явилося полум’я. Маг спостерігав за цим, як за дивом. Учень погасив вогник, показав ще раз, як все треба робити, та віддав запальничку. — А тепер сам спробуй. Ну ось, чудово в тебе виходить і не треба мучитися. Але, будь ласка, старайся, щоб сторонні не бачили.

— Оце так диво! Зручна штучка. А в дорозі яка корисна! Крутнув — є вогонь. Це ти молодець, що привіз.

— Це ще не все, — сказав Нік і подивився на Зонколана. Схоже на дитяче обличчя велетня світилося від задоволення.

— Ліна сказала, що ти дуже любиш усякі залізяки, якими людей вбивають. Тож я тобі таку одну привіз, — сказав гість і дістав меч, який він купив як подарунок. Це був бездоганний самурайський меч. За нього він виклав величезні гроші, але так просила Ліна. Меч зробили в Японії. Майстер, який його виготовив, вважався одним із кращих в країні.

Зонколан взяв меч, витяг його з піхов і довго розглядав поглядом знавця. Змахнув ним кілька разів у повітрі і посмішка зникла у нього з обличчя. Меч здавався довгим ножем в руках цього велетня.

— Навіть не знаю. Спасибі, звичайно, але це зовсім не меч. Тонкий, легкий, маленький. Гарний, звісно, візерунок на ньому вибитий хороший, але як меч слабий, — розчаровано сказав маг.

— Ти поспішаєш із висновками. Звичайно, у твоїх величезних руках він виглядає як іграшка, але невже ти думаєш, що я тягнув би в таку далечінь поганий подарунок. Та ще й головному магу клану, — спокійно сказав Нік і взяв у нього меч. — Це один із кращих мечів. Називається «катана».

Нік взяв зі столу тонку серветку з тканини та підкинув у повітря. Змахнувши мечем, він розрізав її у польоті. Краєм ока він помітив здивування і схвалення на обличчі мага, але вирішив продовжити демонстрацію можливостей меча. Насилу піднявши важкий дерев’яний стілець, він поставив його на стіл. Не давши Зонколану завадити йому, різко зверху вниз змахнув мечем — на стіл впали дві половини стільця. Це далося йому нелегко, але кілька годин тренувань на Землі не пройшли даремно.

Вдоволено розглядаючи здивоване обличчя мага, він простягнув йому меча.