Розділ «Глава 5»

Срібний передзвін і шум у коридорі змусили відкрити очі. Починався новий навчальний тиждень. Тепер все було серйознішим і важчим. Вони всі пройшли повну ініціацію та стали справжніми магами, нехай поки тільки учнями. Нік вирішив влаштувати з такої нагоди собі приємний сюрприз. У кутку кімнати його чекав готовий умивальник, а це означало, що нарешті він міг вмиватися сам, без натовпу студентів, які весь час кудись поспішали. Але він вирішив побалувати себе ще більше. Настав час відкрити і покопатися у сейфі, який він притягнув з собою з Землі.

Вісім заповітних цифр. Він спеціально ввів дату свого народження, щоб не забути та не переплутати код. Тихе клацання — й дверцята сейфу беззвучно відчинилися, показавши дрібні частинки його колишнього життя. Ще рік тому він і подумати не міг, що буде радий таким звичним та непомітним дрібницям. На світ з’явилися: зубна паста, зубна щітка, крем для гоління, крем після гоління і звичний станок для гоління. Інші речі він потримав у руках, помилувався ними та сховав назад до підходящого моменту. Закрив сейф та сховав подалі під ліжко.

Свіжий, поголений, добре пахне, у чудовому настрої Нік вирушив на сніданок та заняття. Ніщо не могло сьогодні його засмутити. Навіть нудні лекції не стерли усмішку з його задоволеної морди. Весь день він радісно носився по Школі, чим немало здивував Матотору і Касталатуса.

Нік точно пам’ятав, що вранці, коли переглядав розклад занять на день, ніяких уроків після обіду у нього не було. Але, повертаючись з обіду, помітив, що його плани на день хтось відкоригував. Він хотів піти гуляти в парк, але таємничий запис «Індивідуальне заняття» трохи зіпсувало його настрій, стерши дурну посмішку з обличчя.

— Багукхане, а що це за подарунок мені? Ні в кого немає сьогодні додаткових занять, а мені намалював? За що ж ти мене так не любиш? — обурився Нік.

— Та ось дивлюся, що ти дуже радісний та задоволений сьогодні з самого ранку бігаєш. Думаю, дай поверну учня до реальності, — посміхаючись, знущався над ним Хранитель.

— Уже повернув. Може, більше не варто? Я піду собі погуляю в парк, наберуся сил перед навчальним періодом, — жалібно скривився Нік.

— Звичайно, підеш. Я б навіть сказав побіжиш, — вже ледве стримував сміх Багукхан.

— Що ти маєш на увазі?

— На прохання Магістра Целмаліт, за розпорядженням директора Хегана і за мого задоволеного підтакування, тепер щовечора ти будеш здійснювати пробіжки. Поки Целмаліт не побачить у тебе чудову фізичну форму та не відмінить ці твої забави, — вже крізь сміх говорив маг.

— От же мучителі одні зібралися. І багато я повинен бігати щодня? — сумно змирився учень.

— До Військової Академії та назад.

— Так це ж далеко. Та ще й того, в гору. От гади. Не можна було легкі пробіжки в парку призначити? Там… присідання, віджимання. Садисти, — тут на обличчі у Ніка промайнула зловтішна посмішка. — А може, це на краще, що за межами Школи?

— От якщо ти зараз подумав, що зможеш відлежатися на найближчій до Школи галявинці в лісі, то з радістю тебе засмучу, — хитро посміхнувся старий. — Ось тобі листок пергаменту. Там розписані дати. Напроти кожної повинен стояти підпис чергового офіцера з далеких воріт Військової Академії. І навіть не думай сам розписуватися за них. По-перше, я знаю підписи всіх офіцерів, а по-друге, у нас є своя людина в Академії, яка буде підтверджувати, добрався ти сьогодні до них чи ні. Тому можеш бігти, можеш йти, можеш навіть повзти, але щоб підпис чергового офіцера мені ввечері показав. Ну що, ти все ще так само щасливий, як був зранку?

— От все ви передбачили. Ну чому тільки я один це повинен робити? — обурився Нік. — Он Матотору в три рази товщий за мене. Та й ще з десяток учнів більші за мене будуть. За що мені таке щастя?

— Це було прохання Ліни. А ти сам вже бачив, як її тут люблять та поважають. Крім того, я не розумію, чому ти обурюєшся? Тобі хочуть повернути хорошу форму, зробити здоровим і сильним, а ти ще й незадоволений. Ти, навпаки, подякувати нам мусиш.

— Ага. Дякую. Я так підозрюю, що при цьому навчальне навантаження мені ніхто зменшувати не збирався?

— Ти ж знаєш моє добре серце, — вже відкрито знущався над ним Хранитель. — Я можу тільки збільшити. Тим більше що видів магії у тебе немало. Вчитися треба дуже багато. Тому ласкаво просимо до Школи.

— От знав же, що пошкодую про своє рішення відправитися в Школу, але не думав, що так швидко, — сумно резюмував Нік. — Гаразд, піду перевдягнуся й піду на пробіжку.