Розділ «Глава З»

Нік на декілька секунд розгубився. Йому зовсім не хотілося, щоб старий вахтер дізнався про всі його секрети. Але Зонколан нічого не попереджав про старого вахтера і врешті-решт цікавість пересилила. «Ось і перевіримо, наскільки хороший захист поставив мені Гуру», — подумав Нік та простягнув руку. Старий узяв його долоню в свою і закрив очі. На диво, Ніку було навіть приємним дотик до руки вахтера. Від його долоні йшло легеньке тепло. Шкіра була вся в зморшках та трохи шорстка. Звичайна рука звичайного старого. Нік навіть трохи розслабився, але тут відчув легкий укол в голові. Багукхан явно намагався прочитати його думки. За першим пішов другий укол, більш болючий. Нік посміхнувся. Він зрозумів, що вахтер не зміг пробити захист, встановлений Вищим. Поки Багукхан пробував дізнатися все про Ніка, той у свою чергу уважно розглядав старого. «О! Подовжені гострі вуха, мигдалеподібна форма очей. Та тут явно присутня частина ельфійської крові», — зробив висновок Нік. Але були й інші невловимі дрібниці, що видавали у старому не зовсім людину. У цей момент старий відкрив очі, і Нік тепер точно зрозумів, що хтось із батьків Багукхана був ельфом.

— Ну що ж, Ніку, той, хто хотів сховати, сховав добре. Але я радий, що та, яка знайшла, все ще з нами, — сказав Багукхан, дивлячись у вічі Ніку. — А тепер ідіть спати. Пізно вже, а завтра рано вставати на заняття.

Нік хотів щось запитати у старого, але Матотору вже тягнув його за руку до дверей. Вони ввійшли в двері і потрапили в довгий коридор з безліччю дверей. «О, знову гуртожиток», — подумав Нік. Він почав приглядатися до номерів кімнат у пошуках свого, але товстун швидко йшов далі, не звертаючи уваги на номери.

— Ніку, ходімо швидше. Наші кімнати на третьому поверсі. Я живу в п’ятдесят третій, — на ходу пояснював Матотору. — Слухай, я щось не зрозумів, що тобі сказав Багукхан. Якась нісенітниця.

— Ну, що сказав, те й сказав. Хотів, щоб ми все розгадали, сказав би простіше. Довго нам ще йти? — змінив тему Нік. Йому було зрозуміло, що сказав старий, а ось іншим це не потрібно було знати.

Вони піднялися на третій поверх і зупинилися біля дверей кімнати з номером 57. Якби не номер, то, напевно, учні постійно плуталися б у дверях. Вони всі були до неподобства однакові. Нік відкрив двері ключем, але Матотору першим увійшов до кімнати. Він підійшов до стіни, запалив дві масляні лампи і в кімнаті стало світло. Нік увійшов та зупинився, щоб оглянути своє нове житло. Це була невелика проста кімната площею метрів п’ятнадцять. Односпальне ліжко під стіною, стіл, стілець, шафа, стелаж для книжок і одне вікно. Нічого зайвого і в той же час все, що потрібно для навчання. «Ех, сюди б телевізор, ноут з інтернетом, тоді б ця кімната нічим би не відрізнялася від тисяч таких самих у якомусь університеті», — подумав Нік. Посеред кімнати стояли його сумка і рюкзак.

— Слухай, Матотору, а о котрій годині тут підйом та початок занять? — запитав Нік.

— Піднімаються всі о сьомій ранку, потім о восьмій — сніданок, а о восьмій тридцять — початок занять. Не переживай, ти не проспиш. Годинник на Вежі розбудить навіть мертвого. Та й учень-куратор у кожному клані перевірить і розбудить всіх, хто не поспішає вставати. Цікаво, кого нам призначать цього року? Тому спи спокійно. Вранці поспати тобі не дадуть.

— Зрозуміло. Це зовсім сумно для мого способу життя. І ще — спасибі, що допоміг мені знайти дорогу до кімнати. Не гнівайся, якщо я тебе мучитиму питаннями про Школу. Я хоч і старий, але начебто першокласник тут.

— Без проблем. Завжди радий допомогти! — весело відповів товстун і пішов до своєї кімнати.

Двері за учнем закрилася. Нік розсіяно ще раз оглянув кімнату і зрозумів, що вже зовсім немає сил навіть розпаковувати речі. Він зняв одяг, кинув його на стілець, погасив обидва світильники і повалився на ліжко. День був занадто насиченим на події, нові знайомства та враження. Але тільки-но голова торкнулася подушки, сон миттєво вимкнув свідомість.