Розділ «Глава З»

На його подив, вміст сумки повністю задовольнив Ліну. Але це поки не дуже його заспокоїло. У сумці в основному лежали білизна, штани, футболки і пару светрів, в яких він був упевнений. Найбільш спірні і підозрілі речі він сховав у рюкзаку. Ліна акуратно склала назад весь одяг і взялася за рюкзак. Підняти його вона не змогла. Він виявився дуже важким.

— Ти що, вирішив цеглу із собою взяти! Бігом сам викладай все з рюкзака на стіл. Буду перевіряти, — сказала мольфарка.

Той почав все діставати. Ліна одразу насупилася. Було видно, що вона незадоволена речами, які він зібрав.

— Ніку, ну які кросівки можуть бути на Франі! Як тільки ти вийдеш у них, всі будуть на тебе звертати увагу.

— Ліно, без них я зовсім не зможу. У мене завжди була проблема із взуттям, і я вже дуже звик до комфортного та зручного. Якщо там доведеться бігати або займатися спортом, без них я через пару годин розіб’ю ноги та й зовсім не зможу ходити.

— Ти думаєш, що за тисячі років на Франі не навчилися робити гарне взуття, яке не вбиває ноги? Повір, маги, правителі, вельможі дуже вибагливі і розбалувані люди. Кращі майстри роблять для них м’яке та зручне взуття.

— Припустимо, поки я в Школі, я зможу його носити, але, судячи з усього, мені багато доведеться подорожувати і зовсім не на машині чи літаку.

— Ніку, якщо треба буде їхати далеко, будуть коні або вози. А по лісах та по сільських дорогах чоботи все рівно краще кросівок. Тож, принаймні, в перші півроку, поки ти будеш звикати до життя у Школі, я не раджу їх брати.

— Зрозумів. Ну можна хоча б одні? Ось є пара дуже схожа на прості туфлі, — не здавався учень.

— Добре, ці візьми. Але все одно старайся їх носити рідше, щоб на очі не потрапляли. Пам’ятай, ти повинен не виділятися. У тебе буде можливість купити на місці собі одяг, взуття та інші необхідні предмети, що не будуть виділятися серед інших. Я згодна з тобою, що технологічний світ на Землі навчився робити все краще, зручніше, практичніше. Але доки ти в школі під пильним оком викладачів, королівських наглядачів, а, можливо, навіть ворогів, які, я думаю, можуть підтримувати темні сили, краще, якщо вони не будуть навіть здогадуватися про твою місію. Давай далі, у нас не так багато часу залишилося.

Нік виклав інший одяг із рюкзака, а все, що дозволила Ліна, склав назад. Джинси, куртки та пара кофтин викликали незадоволену гримасу на обличчі у магеси. Покрутивши, уважно оглянувши, промацавши їх, вона відклала кілька речей, але більшу частину все-таки повернула Ніку. Він склав їх у рюкзак та хитро подивився на неї.

— Ніку, якщо ти думаєш, що я подурнішала на старості років і втратила пам’ять, то ти дуже помиляєшся, — грізно сказала Ліна. — Негайно діставай і показуй те, що ти сховав у рюкзаку під речами.

— А може, не треба? Нехай залишиться, там де лежить, — скорчив він жалісливу гримасу.

— Що за дитячий садок, Ніку! Ти вважаєш, що своєю несерйозністю, своїми слабкостями та бажаннями в праві ризикувати собою і майбутнім багатьох магів та людей?

— Ліно, ми вже про це говорили не один раз, — почав злитися учень. — Я не напрошувався бути героєм. Це ви зі своїм світом і проблемами увірвалися в моє життя. Я доросла людина, зі своїми звичками, принципами та бажаннями. Я погодився покинути все, що мені важливе тут, все своє розмірене та облаштоване життя, дітей, близьких, коханих, друзів, але я не буду себе ламати і змінювати. Якщо я такий, яким є, зможу щось зробити у вашому світі, то зроблю, якщо ні — то ні. Я виконав всі вимоги щодо одягу, але прошу дозволити взяти із собою трохи речей, які будуть мене пов’язувати з будинком, близькими людьми і моїм світом. Я знаю, що не повинен видавати себе, та думаю, що зробив все, щоб цього не сталося.

Нік витягнув з рюкзака речі, які складав, і дістав невеликий сейф, який лежав на дні рюкзака.

— Це найкращий сейф, який я зміг знайти, — випалив він. — Я не думаю, що його можливо комусь відкрити на Франі. Це найміцніша сталь, його не відкрити, не знаючи шифру, його не побити ніякими кувалдами, він не горить. Максимум, що вони можуть зробити, це втопити його, але це все одно не дасть їм дістатися до вмісту. Ну, буде для них дивний міцний залізний ящик, який вони не зможуть зламати.

— Вибач мене, — щиро сказала мольфарка. — Я поставила справу вище людських почуттів. Це все з мого далекого минулого життя. Часто доводилося жертвувати не тільки часом, грошима, здоров’ям, але й життями інших. А іноді я ловила себе на думці, що перестала відчувати, для мене люди стали тільки засобом досягнення мети, виконання місії, вирішення проблеми. Напевно, в основному через це я покинула Фран. Повір, мені непросто відправляти тебе в мій світ та ще й напередодні страшних подій. Але ми повинні хоча б спробувати, хоча б дати маленький шанс вижити тому світу. Вибач мене, що втягнула тебе в це. Я дуже вірю, що у тебе все вийде. І досить губи дути! Збирай речі. Нам треба поїсти і вже виходити. Тобі тягнути все це до порталу, а мені ще багато чого треба розповісти.

Ще було рано обідати, але, зайшовши до їдальні, Нік побачив, що стіл накритий, а решта жителів будинку вже їх чекають. Іван і Галина не знали, не розуміли, куди від них мав їхати Нік, тому були спокійними, хіба що здивувалися настільки ранньому обіду. Аня була схвильована. Було видно, що вона знає про подорож Ніка на Фран. На обличчі була схвильованість за його долю і цікавість. До кінця обіду тиша за столом стала нестерпною, тому Ліна першою закінчила обідати та поквапила інших.

На узліссі їх зустріла вже звична Ніку сіра трійця. Прайм зрадів, побачивши його, та почав бігати навколо, вимагаючи гри, але Ліна провела перед собою рукою і вовки, як по команді, заспокоїлися та почесним ескортом супроводжували їх на деякій відстані позаду. Зрідка до нього долинало невдоволене бурчання Прайма, якого позбавили розваги. Мольфарка взяла Ніка під руку, і вони повільно пішли по знайомій стежці, сховані від яскравого сонця густою кроною дерев. З боку це могло здатися передобідньою прогулянкою мами з сином.