Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

47 весна мені сьогодні! Я вже дорослий! Дорослий, а жити без твого опікування не можу. І я тисячу разів благословляю тебе в цей «радісний і святий» для мене день. Вітаю воднораз і тебе з твоєю «весною», що стукне за місяць од сьогодня. Бажаю я тобі сили, мудрості, здоровля, радості й любові. Любові краще за все… до мене. А тебе щоб усі любили! Тільки щоб моя любов була дужча за всіх, щоб гріла вона тебе так, як я хочу тебе теплити, обгортати та ласкавити, дорога ти моя і дружино, і матір, і друг, і оборонець найдорожчий мій!

Де ти тепер? Як дістав із Нар'ян-Мара телеграму, та й по сі пори! Чи в Архангельську ти «аргангилишся», чи в Устюзі ти «ус. тюжишся» (ну й назва!). Де ж ти тепер? Я голову ламаю, де ти, а голова мені моя підказує: «Чи в Арх [244], чи в Устюзі — а вона з тобою!» І я гладжу себе по голові, що вона мені так приказує.

У мене зараз оце Вол[245] Г[246]. Він прийшов у командировку ще 5.ХІ, а погода не пускає його додому. Він у валянцях, а в нас і досі весна, Печора і не гадає замерзати, води багато, всі дні дощі — навіть біля берегів крига порозтавала, — весна, та й годі! Сьогодні легенький морозець — завтра В [247] хоче йти. Ну, й … не знаю, куди адресувати. Заадресований лист буде по дорозі, бо маю надію, що завтра принесуть од тебе звістку (пішли в Подчерье), по дорозі ту звістку зустрінуть і знатимуть, чи в Устюг, чи в Арх [248]. Як звістки не буде — тоді в Арх [249].

Новини? Я — «начальство». Зняли Кр [250] й призначили мене на планчасть. Чи бачила, чи чула? Зродузвіку не думав, що ще й «економістом» буду?

О господи! І роблю! І виходить! Отакий талант! Противно до тошноти, бо ніколи в житті і не любив, і не визнавав отої «економічнопланової мури» — і ось на тобі — на 47 весні самостійний «плановикекономіст». І чудно, і дико, і дивно, і противно! Де не посій — там і вродюсь! Тьху!

Кроч [251] — переводять в Усу. Він, бідолага, хворіє,— лежить в лазареті з апендицитом.

Зал [252] —позавчора маленьким човником, один поплив у Кедровий, в командировку. Це в листопаді! Отака зима. То було засніжило, а тепер «завесніло». Я залишився жити там же — «начальство!». З [253] перевели од нас, а нам вселили агронома. Кицька драстує й вітає тебе. Петрр Андр [254] теж! І всі — і Вол [255] Ів [256], і Є [257] І [258] — і всі, всі, всі!

У нас біда з куривом. Махорки нема на руднику! Такий стоїть стогін! Прямо трагедія! Хлопці божеволіють. Підішли, будь ласка. У мене поки що є, але на брязку! Я після тебе купив у Пурпі 20 пачок. Але не можна поткнутися з цигаркою — виривають — і в хату, як до Христового гробу — пілігрими.

А так усе благополучно. Тільки тебе нема близько — і так тебе хочеться, і так тебе хочеться, що й господи!

Гнітять іспанські події. Хотілось би бути на Україні… А як мені не можна, то ти б при першій нагоді повинна бути там.

Чому ж од тебе нема звісток? Чому?

Як Мурапетон? Чи дістала мої листи? Чи писала мені?

Цілуй її кріпко.

Всіх вітай. А я вже тебе обціловую, а я тебе обціловую… Будь здорова, моя дівчинко!

Твій Па [259]

1937

10 січня 1937 р. і0.1.37 року.

Моя дорога! Люба моя! Хороша моя! Листів од тебе я не маю: не дають… Знаю, що листи єсть, але — чи то вони лежать, чи то їх кудись одсилають для перевірки (певніше, що лежать), але їх нема в мене. Випадково мав № 4, звідки дізнався про те, де ти була, але той лист був продовженням перших, через те я мало (скоріше нічого) не знаю, як ти жила й живеш, де працюєш і т. д. Болюче мені це страшенно, але єсть тут у нас одна сволочь, уповнов [260] III часті,— який творить оцю всю звірячу штуку. Я прошу тебе писати мені листівки, а листи пиши Є [261] І [262]. Чи дістаєш ти мої? Просто хоч головою в стінку бийся, — таке твориться з листами. Посилки видають. Але коли б ти схотіла щось післати «мокрого й веселого», посилай на Є[263] Цванівну]. Добре? Напиши, будь ласка, прокуророві СССР (а ще краще в Комісію Советского Контроля, в Москву) про те, що я не дістаю твоїх листів. Може, що вийде…

Я — здоровий. Сумую за тобою кріпко й безнадійно. У нас тут надійшла хвиля «колонізації». Я думаю подавати заяву. Які до того причини? 1)Ти матимеш змогу жити зо мною тут. 2) Я все ж таки не буду для тебе такою обузою з матер [264] боку. 3) Я буду позбавлений всяких «случайностей» етапного поневіряння. Зачотів я все 'дно не дістаю, а хоч і дістаю, то 18 день в квартал, чи 72 дні на рік. Для мого «строкарока-перестрока» — це сльози. Коли б трапилась якась нагода досрочно звільнитися, то це так само торкатиметься мене й колонізованого. Я, звичайно, не уявляю собі того, що ти обов'язково до мене приїдеш, коли я колонізуюсь. Перш за все Мура, а її сюди везти — злочин. Так зате не треба буде прохати ніяких дозволів на побачення, зможеш — приїдеш на час. Добре?

Все це речі дуже серйозні — і неможливість з тобою порадитися мене вбиває.