Рудник ЕджыдКырта, Комиобласти.
Дорога моя Муреточко!
Я одержав од тебе листа. Спасибі, що не забуваєш, що згадуєш мене, що пишеш мені. Дуже я вдоволений, що вчишся ти гарно. Знаю, що нелегко тобі було після української школи — переходити на руську мову, та ти все ж перемогла, осилила, — а це значить, що й далі серйозніші речі ти так само перемагатимеш. Одного не забувай — не забувай рідної мови, читай українські книжки, пиши вправи поукраїнському, перекладай з руської мови на українську, — а мама хай продивляється, перевіряє, виправляє. Треба, Мурочко, бути добре грамотною людиною, а свою мову, культуру, історію знати досконало. Трудно, звичайно, живши в Архангельському та вчившись у руській школі, не відставати од українського, та проте треба працювати, не покладати рук, добиватися свого. Горе з книжками. А ти б нав'язала листування з Маком, з Ігорем — вони б тобі хай би присилали книжечки українські. Добре, Муреточко? Я говорю, звісно, не про підручники, а про художню літературу, про наукові книжки для школярів. Мама мені писала, що ти багато читаєш. Цілую тебе за це кріпко. Читай якомога більше. Читай уважно, запам'ятовуй прочитане, трудні, незрозумілі місця перечитуй по двічі, по тричі, щоб усе прочитане було тобі ясне й зрозуміле.
Ти, голубочко, не подумай, що я хочу, щоб ти тільки те й робила, що сиділа біля книжок та за книжками. Ні! Ти й гуляй, і веселись, ніколи не сумуй, не журись, будь бадьора, весела, знайомся з спортом, полюби його, — щоб бути фізично добре розвиненою й здоровою. Журитися нема чого, — хай наші вороги журяться! — весело й бадьоро дивись на світ, гартуйся, щоб у життя прийти озброєною морально, науково і фізично кріпкою.
Я з нетерпінням чекаю на маму. Завтра 1 вересня. Вона має, помоєму, завтра виїхати до мене. Як би мені хотілося, щоб і тебе побачити, — та так я далеко від вас живу, така тяжка до мене путь, що не можна про це тепер і думати. Ти не сумуй! Ми ще побачимось, я ще житиму з Вами вкупі, і я буду радуватись, дивлячись на тебе.
От іще за Вячком я сумую. Не пише він мені. Що значить — не знаю. А ти йому пишеш? Ти напиши йому, скажи, щоб не забував мене і щоб тобі так само писав, як він там живе, як учиться.
Без мами ти, мабуть, дістанеш цього листа. Я так навмисне й пишу, щоб він тебе трохи розважив, як ти будеш сама. Бережи себе. Будь розумненькою. І пиши мені частіше. Напиши зразу, як одержиш цього листа.
Цілую тебе кріпко, пам'ятаю тебе, завжди думаю про тебе і люблю тебе кріпко.
Твій дядя Павлуша
13. ДО В. О. МАСЛЮЧЕНКО
ІЗ листопада 1936 р. із. хі.36 р.
Дорога ти моя й хороша! Славна ти моя дівчинко!
47 весна мені сьогодні! Я вже дорослий! Дорослий, а жити без твого опікування не можу. І я тисячу разів благословляю тебе в цей «радісний і святий» для мене день. Вітаю воднораз і тебе з твоєю «весною», що стукне за місяць од сьогодня. Бажаю я тобі сили, мудрості, здоровля, радості й любові. Любові краще за все… до мене. А тебе щоб усі любили! Тільки щоб моя любов була дужча за всіх, щоб гріла вона тебе так, як я хочу тебе теплити, обгортати та ласкавити, дорога ти моя і дружино, і матір, і друг, і оборонець найдорожчий мій!
Де ти тепер? Як дістав із Нар'ян-Мара телеграму, та й по сі пори! Чи в Архангельську ти «аргангилишся», чи в Устюзі ти «ус. тюжишся» (ну й назва!). Де ж ти тепер? Я голову ламаю, де ти, а голова мені моя підказує: «Чи в Арх [244], чи в Устюзі — а вона з тобою!» І я гладжу себе по голові, що вона мені так приказує.
У мене зараз оце Вол[245] Г[246]. Він прийшов у командировку ще 5.ХІ, а погода не пускає його додому. Він у валянцях, а в нас і досі весна, Печора і не гадає замерзати, води багато, всі дні дощі — навіть біля берегів крига порозтавала, — весна, та й годі! Сьогодні легенький морозець — завтра В [247] хоче йти. Ну, й … не знаю, куди адресувати. Заадресований лист буде по дорозі, бо маю надію, що завтра принесуть од тебе звістку (пішли в Подчерье), по дорозі ту звістку зустрінуть і знатимуть, чи в Устюг, чи в Арх [248]. Як звістки не буде — тоді в Арх [249].
Новини? Я — «начальство». Зняли Кр [250] й призначили мене на планчасть. Чи бачила, чи чула? Зродузвіку не думав, що ще й «економістом» буду?
О господи! І роблю! І виходить! Отакий талант! Противно до тошноти, бо ніколи в житті і не любив, і не визнавав отої «економічнопланової мури» — і ось на тобі — на 47 весні самостійний «плановикекономіст». І чудно, і дико, і дивно, і противно! Де не посій — там і вродюсь! Тьху!
Кроч [251] — переводять в Усу. Він, бідолага, хворіє,— лежить в лазареті з апендицитом.
Зал [252] —позавчора маленьким човником, один поплив у Кедровий, в командировку. Це в листопаді! Отака зима. То було засніжило, а тепер «завесніло». Я залишився жити там же — «начальство!». З [253] перевели од нас, а нам вселили агронома. Кицька драстує й вітає тебе. Петрр Андр [254] теж! І всі — і Вол [255] Ів [256], і Є [257] І [258] — і всі, всі, всі!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З ЛИСТУВАННЯ“ на сторінці 10. Приємного читання.
TextBook