Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

«Я тем полезен был печорскому народу, Что клизмы нежные ударно водружал…»

Так пиши ж, Варюшенько. Пиши — не забувай мене. Все ж надія на краще, на спільне життя з тобою, на корисну роботу і на відновлення в «образе человеческом» не покидає мене.

Кріпко цілую, люблю й мрію про тебе. Всім привіт. Федоровичам, Над[218] Віт [219], Сур[220], Степаненкам і пр. пр.

Цілую Пав[221]

З березня 1936 p. З.ІН.36

Рудник Е [222]Кырта.

Варю, моя голубко дорога!

Дістав я твого листа від 12.1. Прийшов він до мене числа 20.11. Але от з того ще часу був у мене написаний лист, який оце недавнечко тільки спромігся піти, і я задержався писати, доки той лист піде. Лист той я написав ще до одержання твого. Тепер я, слава тобі господи, вже знаю, хоч приблизно, як тобі живеться і як тобі «грається». Дуже радий, що ти задоволена з роботи над «Талантами». І коли ти почуваєш, що непогано, значить — таки непогано, бо я знаю, що ти себе не дуже любиш хвалити. Не трапляється в нас «Правды Севера», а як яка й попадеться, то все я дивлюсь, чи нема де твого прізвища. Нема! Дуже мені цікаво, як то там тебе зустріли старі, «матерые» актьори руські, бо роля в «Талантах» уже грана й переграна і на їй пробувались і її творили великі руські актриси. Мене все непокоїть твій «руський язик». Багатенько в тебе я помічав огріхів щодо вимови в балачках поруському. Я ж теж не дуже в цій справі — а й я помічав. Як же то вже великі знатоки мови? Та ще Островський! Він же такий специфічний «москвич» купецького складу! Звичайно, в сучасній п'єсі було б тобі легше. Ну, коли справилась, та ще й непогано, то я сердечно тебе вітаю й цілую кріпко. Ти в мене розумненька й актриса хороша. Щасти тобі, долеї

Що ж у мене? ПостаромуІ Вийшов з лікарні, як я вже тобі був писав, та й знов мене до планчасті, але я не сиджу в канцелярії, а в механічній майстерні, де «нормирую» роботу. Різні тобі хронометражі і таке інше. Не бере воно мене. Нова для мене робота, робота вона й цікава, і ціла наука є з цього приводу, але засоби тут нікчемні — нема навіть годинника, не кажучи вже про секундомір: Так і кручусь. І таке гаспидське становище, що ходиш, ніби робиш, а насправді — пшик. Животи мої постарому, соду їм, і полегшення нема. Відпочив тільки. Ввесь час б'юсь, щоб на медроботу. Пишу, пишу в Чиб'ю в санвідділ, та толком і не знаю, чи доходять туди мої заяви, чи ні. Відповіді, в усякім разі, нема ніякої, але я не теряю надії.

Правне моє становище не змінилось. Там же, в тійтаки «підштиковій» команді, під «усиленным» доглядом.

Житуха неважнецька. Дуже скрутно з харчами на руднику. Деремо овес, деремо ячмінь — це каша. Вже пшоно вважається за крупу дуже благородну. Я на больничному.

Трішечки ліпше, маю хоч 20 грам сала (масла вже не дають) та'сахару 35 грам на день. Решта — сяктак, пісне та утле, дуже утле. Посилка твоя підтримала кріпко, бо старі запаси вже чухнули (багатенькотаки в мене ж украдено, як я тобі писав). Писав я тобі про газети. Так рідко доводиться держати їх у руках, що жду не діждусь, коли вже від тебе будуть надходить.

Тепер іще отака неприємна новина. Є приказ, щоб усю кореспонденцію адресувати на Кедровий, а звідти уже будуть надсилати по відділах. Так ти адресуй листи й посилки так: УстьУсинский район, Коми области, почта Кедровий, Печорск [223] отд [224] Ухтпечлага, Рудник ЕджьщКырта — мені. Це значить, що листи неймовірно задержуватимуться, але що ж поробиш. Так хотяты

Я продав піджака свого за 50 крб. Причина? «Вопервьгх строках» — нема за що купити й махорки, а «вовторьгх строках» — все одно вкрадуть. Думаю взагалі розпродуватись, що зосталось, не хочу тільки продавати сорочки шкіряної та пім. Пім я і не одягав, бо одібрали б! Лежать у мене на базі в чемодані. Сорочка захована — ходжу в усьому казьонному. А валянці мені дав земляк харківський, робітник ХПЗ Степан Петрович Лутченко, хороший чолов'яга, — він завідує. мехмайстернею. З ним я тепер і коротаю час — у його їм і все таке інше. Як уранці виходжу с свого «прядильника» — так у його цілісінький день.

Од Володі маю записку. Завідує банею. Скиглить Мар [225] Ів[226] з Кавказу (він пише), бідну, нагнали, як дізнались, де чоловік.

Як там Муркеточка моя рідна? Цілую я її кріпко, хорошу мою. Як Вячко? Чи маєш що від нього. Ти ж пиши йому про мене, щоб не забував.

По радіо маємо чутки. Але радіо на другій командировці (на моїй нема) — навушники мої там слухають, а мені за це розказують іноді. Хмариться… Що буде?

Не забувай мене, рідна моя, єдина моя втіхо! Хай тобі добре йдеться. Люблю я тебе і дякую, щосекунди з тобою

твій Павло

Всім привіт.