Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

А друге — перти плуга.

Ф. І. Зубов жде твоїх книжок. Ти б йому написала без мене, звичайно. І щоб адресу Мура — це приємно.

Такіто ділишки. Ох, і сумно ж уже без тебе. І яка ти? Чи вища, чи нижча, чи товща, чи тонша?

Бувай здорова. Пиши, не забувай. Як їхатимеш зовсім до мене, подбай для себе мисливський квиток, і, може, рушниця якась там валяється десь. Я вже тобі писав, чи не оддарував би Ів[285] Пан[286] рушницю. І кому б його туди ти написала, щоб роздобули дешевеньку десь. Може, Іванові Кириловичу в Куп'янське? Га? От біда.

Все меня оставили, скоро я умру. Цілую кріпко і всю, і скрізь. Муретку голублю.

П[287]

19 червня 1937 p. 19.VI37

Моя люба! Дорога моя! Я в розпачі — одмовили побачення, одмовили колонізацію. Все… Я дав тобі телеграму — хочу, щоб ти дала телеграму в Чиб'ю до Я [288] М [289] — може, щось вийде. Але… навряд… Всім одмовляють у побаченні. Я місця собі не находжу і не можу погодитись, що я тебе цього року не побачу. Всі мої надії, все, чим я цілий рік живу, — все пропало. Я тільки прошу долю, щоб вона дала мені сили пережити це, та щоб і ти, моя найдорожча й моя надія, — не падала духом. Улаштовуйся на роботу. Будемо чекати кращого, спокійнішого часу. Я не кидаю надії на колонізацію і надіюсь, що ми будемо жити разом, ми мусимо і повинні бутц вкупі. От про що мрію, чого хочу, чого сподіваюсь. Будемо!

Сьогодні дістав посилку від 23.111. Копчушки поцвіли й перетліли. Решта все в порядку. Спасибі, люба моя. Дістав 17 листівку.

Волод [290] Ів [291] уже в Усі — працює там. Єл[292] Ів[293] днями виїздить туди ж (спочатку в відпустку). Попрошу її дати знати тобі, як їхатиме в Арх [294]. Ол[295] К [296] 3[297] ще тут. «Зам'ялось». Та тепер такі діла, що йому, може, тут і краще. їхатиме — заїде… Уже йому час і їхати, а все щось надержують. Остаточно ще не відомо, коли виїде. У всякім разі, маємо надію, що в червнілипні. Зараз у мене Вол [298] Гж [299]. Приїхав зовсім був до нас, та знову повернули назад. Маруся була в X [300], без місця, бідує. Бабця, — пише вона, — жде Леся. Василь наш, — переїхали його, — в Києві. Звідти поїде невідомо куди, але кудись далеко. Новини по радіо маємо. Скучаю страх які Що буде, як не побачу тебе? Для чого животіти?

Роботи силасиленна. Нервова робота, відповідальна. Що таке з Вячулькою? Може, його вже зовсім нема? Муру вітаю з переходом у 6 клас і цілую кріпко, що хорошо вчиться. Я їй тут кошика замовив — ждав, що приїде. Ах, як це все важко. Цілую кріпко. Люблю, жду й вірю, що ніякі лиха нас не розлучать. Пиши мені просто. Хай будете Ви здорові обидві, мої голуб'ята.

Пав[301]

22—24 липня 1937 р. 22.vn.37

Моя єдина! Найдорожча й найлюбіша моя! Починаю цього листа сьогодні (22.VII), а закінчу не знаю коли, бо хочу тобі докладно розказать, як я живу, з усіма моїми життьовими дрібницями, з болями, мріями, надіями. Цілий рік жив я сподіванкою, що літом ми побачимось і тоді знову все буде ясно, все буде як на долоні. Писалось усе похапцем, наспіх, бо з листами цілий цей час було зле, листів ке давали, затримували, звідси теж більш двох листів писати не можна… А останній час за те, що хотів листа тобі передати «поза», — мене позбавлено права листуватися на 3 місяці, аж до І.Х. Такий цей год важкий і в наших навіть стосунках, в листуванні, в зв'язкові… Все це нервувало, карьожило, вибивало з колії,— а вже літом вдарило громом і зовсім приголомшило. Я розумію — недозвіл нам побачитись… А до того всього ще й виїхали з рудника В [302] І [303] і Є [304] І Іванівна] — тобто ті, що з ними я вже зжився, від яких мав підтримку і моральну, та, правду казавши, й матеріяльну, — хоч перша підтримка була для мене, звісно, і дорожча і потрібніша. Рік і час взагалі нервовий. Рік всяких несподіванок «на волі», а в зв'язку з цим хмари різних чуток тут, у нас, чуток неймовірних, страшних і химерних, чорних і світлих, лякливих і надійних, — всі ці чутки в нашому стані, стані завжди й повсякчас з напруженими нервами, нервами шматованими, — чутки ці застилали й застилають усякі перспективи, давлять, обгортають якимось чорнолипучим туманом, що аж дихати важко. І от саме в такий час, коли твій приїзд особливо потрібний, як повітря, як життя, — нам заборонено побачитись. Тут хочнехоч — закрутишся…

Ну, тепер про життьові мої подробиці.

Перш за все про посилки. Останню, що про неї я мав відомості, одержав я 15.VII. Це та, що з варенням, сухарями й гречкою. Перші всі дійшли. Та, що з копіркою, і та, що [305] капчушками (капчушки зацвіли й перетліли зовсім). Значить, десь ходить ще та, що з піпетками й іншим добром. Я не знаю, яку ти з них першу вислала — чи з сухарями, чи з піпетками? Та я гадаю, що дійдуть… Спасибі тобі велике за підтримку.

Працюю там же, живу в тій самій кімнаті, па тому самому місці, що й ти знаєш. З місяць тому купив собі черевики за 28 крб. шкіряні на резині, бо ті вже зносились. Чоботи підлатав, протерлась підошва на одному, і тепер я так жалкую, що торік оддав підошви К. … Тепер думаю на зиму шити теплий на хутрі бушлат (кожушок). Я писав тобі, що купив я за 25 крб. цілий «тулуп», — а тепер дав грошей на верх. Тут є в селах така матерія — «вроді як» замша з одного боку, по 8 крб. 80 коп. метр. Воно, кажуть, дуже міцне й цупке. Так отакого обіцяли мені набрати 41/2 метри. А тут кравцеві за роботу віддам той бушлат, що ти мені торік привезла (бо грошей не хватить заплатити, та й 2 бушлати, на випадок «движения», тягати буде ні до чого). Отакий я «хазяйственник». Виправ ватяне одіяло, бо дуже воно вже забруднилося. Нічого — од прання не попсувалось. Воно вже й протерлося, так я дав кравцеві, дав йому сіру стару подерту сорочку — він мені його позалатував. На виставку його навряд чи прийняли б, естетичного восторгу воно своїм виглядом не викликає (латуни во какі!), проте за ноги не чіпляється і вата з його шматтями не стирчить. І чисте. У матрац нового свіжого сіна напхав (земляк, Степан Федорович з Писарівки, накосили), ліжко попарив… А клопа ж того, клопа! Як вилізе на стіну — так «северного сияния» не видать! У стінках клоп живе й плодиться, і ніякими «культурновоспитательньгми методами» його не візьмеш. Коли на зиму залишимося, перше — тут, а друге — в цій кімнаті — думаємо помазати, побілити, грубку перекласти, щоб зиму якось кучерявіше перезимувати.

«Обратно же», криси! Знову з'явилися в числах астрономічних, в характері пренахабнішому, сміливості лицарської — і їдять все «пропитание». Сало вкрали, хліб їдять і взагалі трощать напропалу все. Балсерона перебувають в «сучасний момент» з кошенятами маленькими і на крис аж ніякісінької уваги. Вони, Балсерона наша, 15 липня пригирили нам аж восьмеро кошенят, двох самі задавили, двох ми викинули, а четверо пищать у ящику, задрапірованому лантухом. Це вони нам уже вдруге народили дитяток. Але перший раз (в квітні) було п'ятеро, і вони всіх їх подавили (перше материнство!), а вдруге оце все в порядку. Коти масті «неопределенной» — руде, сіре й біле з чорним. Один тільки є якийсь такий голубий. Годуємо. Взагалі вона в нас у фаворі, як мамаша, і єдиная «живтягсила» нашої кімнати. Проте, коли й далі не звертатиме уваги на крис і не захищатиме хазяйське добро, доведеться, як у нас говориться, «принимать суровые меры адмвзыскания».

23. VII. Така наша «роскошная жизнь». На зиму, значить, з боку екіпіровки буду забезпечений. Подбаю тільки про повстяки (валянки), бо старі мої вже розлізлись і навряд чи їх полагодити можна. Піми в мене є, але піми не завжди можна тягати, та й шкода. То в дорогу, то в люті морози, а так, наповсякдень, краще повстяки. Та, може, привезуть — тоді якось улаштуюсь.

З культурних розваг — радіо та газети (газети дають мені перечитувати сусіди, що регулярно їх одержують). Новини і союзні і закордонні відомі… Промайнув крах Афіногенова, Кіршона, Яссенського та інших. Sic transit gloria mundi! Прошуміло в етері недавнечко й ім'я Кулика «нашого», в зв'язку з радіоцентром укр [306], «Обсіктранзилася» й його «gloria mundi»!