Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

Ну, що ж, — «коемуждо по ділом його». А, та що говорити: краще слухати.

Трапляються книжки. Прочитав оце «Пушкин в Михайловском» Новикова. Заслання в батьківському маєткові… Скільки трагедії, болю! Книжка хороша. Прекрасно розумію стан поета, скрученого царськими цепами… Але ж… Та що говорити: краще читати…

Тепер оце впіймав твори Бєлінського. Старе видання — повне, тільки трохи з початку й з кінця скурене. Читаю не одриваючись. Читаю й перечитую. Щасливі письменники, що мали такого критика. А в нас — о, горе наше! — що не критик, то й Щупак, а то ще краще — Клоччя! У нас і Полторадурацький критик, і Коваленко «Боба» — критик. Уявляю собі, як на тім світі Саваоф збере всіх критиків докупи: стоятимуть Віссаріон Бєлінський, Георг Брандес і поруч них Щупак, Клоччя та «протчие Динамовы…».

— І це критики? — спитає Саваоф, показуючи на Щупаків, на Клоччя й на прочих Динамових…

Делікатні Бєлінський і Брандес скажуть:

— Господи! Хай уже краще ми будемо не критики, а вони критики… Аби тихо, аби без скандалу…

І ти гадаєш, що почервоніють з сорому Щупаки, Клоччя й Динамови?

Їй-богу, ні! Повипинають рахітичні груди, напиндючать губи й стоятимуть важно…

Сатана — і той почервоніє од рогів до ріпиці з ганьби за них, а вони так і стоятимуть з випнутими курячими грудьми.

Велика сила — нахабство. А що ти гадаєш: кожен Щупак може насмердіти вонючіше, ніж Бєлінський і Брандес разом укупі, а потім скрізь репетуватимуть:

— Брандеса переплюнув! О!

Ну, що ж, голубко моя, далі? Як нам бути, як нам жити, як нам горю пособити? У мене одно бажання: щоб не впала ти в розпач, щоб не кинула тебе енергія, щоб і далі ти стоїчно боролася за життя, за краще для нас з тобою й для дітей наших майбутнє. Щоб не забувала мене, щоб вивела Муру в люди, щоб діждалася того часу, коли ми будемо знову разом, і щоб я мав змогу, мав сили допомогти тобі одпочити після всіх тортурів, що ти їх зазнала в ці чорнії для нас роки. Щоб не згубили ми дітей своїх, щоб мали ми з них на старості літ утіху.

І хоч не буду вже, може, я здатний до любови, то знадоблюся ж хоч для любої розмови.

24. VII. Взагалі—

Кренись, славная подружка

Лютой горести моей!

Выпей с горя! Где там кружка?

Сердцу будет веселей!

Це вже я тобі, як Пушкін няні своїй.

Невже ж таки після такої чорнющої ночі та не буде для нас ясного дня? Буде!!!