Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

Решта ніби все гаразд. їсти є що. Я одягнений, обутий. Дістав нові ватні штани, нову тілогрійку, дістав нову білизну — так що й з сорочками улаштувався. Дуже багато роботи. Я вже тобі писав, що тепер я за «начальство» (не знаю, чи надовго?) — і «втикаю» по совісті…

За листи думаю скандалити кріпко з тутешніми самодурами — вибираю слушний момент.

Чи надіслала ти мою заяву прокурору? Чи писала куди? Все це ти напиши Є [265] Ів[266].

Як Мурочка? Чи не мерзне? Як учиться? Чи є що од Вячка, чи він уже зовсім мене забув?

У нас зима нехолодна, гнила… Ще й досі Печора місцями не замерзла. Тільки два дні було придушило 40, але зразу ж і пустило.

Взагалі для мене ця зима фізично й матеріально значно легша. Одно тільки — листи… Та тебе нема біля мене. Ой, які це муки!!!

Пиши, моя голубко! Пиши. Мені листівки, а Є[267] І [268] — докладніше. Тільки таким способом я знатиму про тебе.

Вітають тебе всі… Зубов Федя жде книжки, що ти йому обіцяла прислати.

Газети дістав 2 пачки, адресовані Мурою, ще за вересень і трохи жовтня. Після того нічого. Коли ти прибула в Архангельськ? По моїм підрахункам десь в двадцятих числах грудня? Так? Обнімаю тебе, мою дорогу. І Муру. І цілую вже, цілую, ой, як я тебе цілую, мою голубку. Муркетона теж. Чого вона не пише мені? Може, фото Мури вишлеш? Удвох щоб з тобою. Які Ви тепер… Здорові будьте і мене не забувайте.

Ваш Пав[269]

27 січня 1937 p. 27J37.

Моя дорогенька! Радість ти моя хороша!

Сьогодні побалакав з Є [270] І [271] — і мені стало легше. Мені тепер дещо зрозуміло. Я не діставав од тебе листів (і не дістаю), через те нічого й не знав. Я був певний, що в Підосиновському ти з Трамом. І що ти повертаєш (лист з КіроваВятки) додому з Трамом. А виходить он що! Значить, ти приїхала, і Трама вже чи не було (він виїхав), чи просто тебе за запізнення?.. Я ж цього нічого не знав. Ну, добре, що так! Ти питаєш, чи зрозумів я що про Є [272] й М [273]! Догадуюсь, бо того листа я не дістав. Зрозумів уже після Є [274].Між іншим, ти їй пиши! їй пиши! Вона так любить діставати від тебе листи. Дуже мене непокоїть твій ревматизм… Дуже мене непокоять твої «бесіди». І що я, бідний, можу робити? І що я, бідний, маю робити?

Сьогодні я подав заяву про колонізацію… З великим сумом у душі це я зробив, але розум говорить, що виходу іншого нема. Подав… Не знаю, чи колонізують. Коли ні, тоді, значить, перспективи ще туманніші…

Будемо чекати.

Цілком «одобряю» твій лист до Йосипа Йосиповича про роботу в тім театрі. Це теж було б непогано для мене. Для тебе це не «дуже», бо забиратися в дебрі лісні — радість мала. Та хай уже благословлять тебе усі боги з усіма ангеламиархангелами за те, що мені ти несеш і радість, і втіху, і себе…

Подейкують, що має організовуватись театр в Усі. Уса має стати якимось округовим центром. Це теж непогано, бо в Усу мені, мабуть, легше було б вибратися, коли б ти була там. Цікаво, що відповість Й [275] Й [276].

Я не зовсім уявляю своє власне становище в зв'язку з новою кваліфікацією «економіста». Ти ж розумієш… Зроду я не те що не робив на цім «поприщі», а навіть не цікавився ніколи тою економічноплановою справою. Тепер доводиться самостійно вести це діло. І воно, знаєш, нелегке. Воно має, звісно, свої закони і все т. ін. Ціла ж це серйозна наука, навіть ціла купа наук: тут тобі і економіка, і статистика, і планування, і нормировка, і чорт його знає що. Ніколи я навіть жодної книжки не прочитав (крім теоретичних, звичайно, «економік» всяких) в цих дисциплінах. А тепер на тобі! Керуй! І воно собі якось крутиться. Мені самому смішно. А не знаю, як на це діло дивляться зверху. Сміються, мабуть. І чи довго це буде? І чи серйозно це все? Ні чорта не розумію! Думка шибає поїхати в Усу хоч поговорити, як вони на це все дивляться. Чи справді вже мене «завели» в списки спеціалістів, чи це жартома все?!

Щоб це діло мені подобалось, так ні. Мертве, цифри без кінця і т. д. Але в лагері така кваліфікація ціниться, та коли це серйозно, то не смикатимуть сюди й туди, як того Микиту.

Такі-то ділишки.