Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

У всякім разі, я б волів би вже залишитися, ніж іти в КВЧ! Безумовно. Але тут же так — кваліфікації офіціально не маю, значить, можливі всілякі несподіванки. Пришлють якогось спеца, і я знову на «бобах».

Так і не знаю, чи ти вже в Трамі, чи виїхала в Устюг, чи ні? Було б, звичайно, краще, якби ти не мучилась по тих клятих дорогах та сиділа в теплі.

Я ще раз і ще раз прошу тебе, щоб ти писала їй, а не мені, а то вона сердитиметься.

Тобі я пишу частенько. Живу нічого. Не мерзну, не голодний. Все в порядку. Я там тебе прохав вислати ліків, пришли, будь ласка. Таких: 1) цинков [277] капель (для очей) з піпеткою, 2) аспірину, 3) од голови пірамідону з кофеїном (обов'язково з кофеїном) чи самого кофеїну, чи якої іншої холери, і доверових порошків (од кашлю). Потім обов'язково дріжджів пивних у таблетках побільше. (А може, тепер є дріжджі й такі сухі — то теж пришли).

Обов'язково. І цвітних олівців — червоних чи якихось інших з пару.

Я так безмірно скучив по тобі, Варюшко. Мене кидає в піт, як згадаю, що ти можеш не приїхати цього року. А може, тебе командирують сюди на олімпіаду? В Усу? Га?

Що з Вячком? Муриних листів не дістав жодного.

Є [278] І [279] просить вислати їй фото твоє й Мурине… Добре? І щоб їй посилку ти прислала з чимось теплим та гарячим. Вона б уже тебе поминала, поминала та ще поминала.

Хоч би ти не хворіла. Хоч би там була хоч спокійна. Я не уявляю життя без тебе.

У нас уже починає холодати. А в мене якась роззява кашне вкрала (те, що Й [280] Й [281] подарував) і гребінець з футляром Муриним. Трохи не плакав з досади. Кашне не так шкода, як без гребінця як без рук — волосся збивається, не «продереш». Пришли, голубко, гребінця з футлярчиком. Воно не так, положим, для волосся, а щоб почухатись чим було. Лисина вже на три пальці нижче поперека пішла.

Будьте здорові, мої дорогі, мої найкращі й наймиліші, Мура та Варя! Не забувайте мене ніколи, бо я з Вами завжди, нині, повсякчас і на віки вічні.

Радіо слухаємо. Що газет нема — плохувато. Може, хоч врядигоди пришлеш. Може, журналів старих, щоб перечитувати. Чи якихось старовиних романів. Може, хтось там продає на базарі дешевенькі старі романи? Ти б їх таких бандероллю прислала. Щоб з «приключениями, убийствами і красивими дєвушками, зза которих і любов, і пальба, і с виходом конця ножа в спину». Добре?

Цілую кріпко, люблю, жду, надіюсь.

Т[282] Па[283] Да не смущается сердце твоє, видя адрес…

8 березня 1937 p. 8.ІН.37 року

Рідна моя, голубко моя, люба моя! 8 березня. Трохи вже кріпче почало сонце ніби пригрівати, хоч учора було 36° морозу, а сьогодні 37°. Отакий березень у нас! А проте сонце ясніше й тепліше, і вже залишилось 2 місяця до того часу, коли Печора посунеться. Тоді знову ніби ми вже од світу не одрізані, тоді все дивишся на річку й чекаєш, коли й кого вона привезе. «Кого» — для нас звісно, бо єдина залишилась людина в усьому світі, кого може Печора для мене привезти. Єдина людина в усьому світі, що не забула про мене, що пам'ятає, держить на світі й сполучає мене з минулим, майбутнім. Так оцю людину я й чекаю, я тільки її й виглядаю. Але ж «коли»? І чи вдасться їй цього літа припливти далекою, тяжкою, горьованою путтю до мене, бідолашного? Як ти гадаєш?

Приплинь, приплинь, лебідонько…

Вчора тут пояснювано нам про колонізацію. Так воно виходить, що мене, як на всі признаки, колонізувати можуть. Може, тут, як і скрізь, вплететься моє ім'я, — і чи поможе воно мені, чи, навпаки, «спортить» — це невідомо. А так — усе за те, що колонізувати можуть, бо «несмотря на срок, на статью и т. д.»… Переїзд родини коштом лагеря. Дружині повинні дати роботу. Все це так. Річ тільки в тому, чи знайдеться, приміром, тут у нас робота підходяща для тебе. Ну, та це видно буде. Яка ж мені буде платня? Не знаю. Кажуть, що карбованців 300–400. Я не вірю, щоб це було так. Залежить це від начальства зверху.

Ну, уявім собі, що я колонізувався. Так. Далі що? Одне те, що ти завжди можеш приїхати до мене — вже буде мені великою втіхою. Друге — це те, що я вже тоді перейду на свої хліба і зможу допомогти й тобі, бо поки Мура вчитиметься там десь, у центрі, ти не зможеш назавжди переїхати до мене. А везти Муру сюди, припинити навчання — ні в якім разі. Все — для Мури. Спочатку вона — потім ми. Як з Мурою, — тобі видніше. Зможеш її десь улаштувати, щоб бути зі мною й їздити до неї,— добре. Не зможемо цього зробити — будемо бачитись раз у рік, доки, може, вдасться переїхати в Чиб'ю. Тепер ось що. В травні звільняється Олександр Костянтинович] Заліношвілі. Він їхатиме через Арх [ангельськ]. Коли я ввесь час бідкаюсь за тебе, за Муру, він (це прекрасна людина!) настоює на тому, щоб Мура жила в його, а ти щоб їхала сюди. У його в Москві З дочки. Старшій 13 літ. Це, звичайно, люб'язність ідеальної людини. Вірю, звичайно, що в таких людей Мурі було б непогано з усіх боків, і змогла б вона вчитись як слід. Але це мрії… Про те, що одержиш цього листа, обов'язково повідом мене без прізвищ. Ти дістанеш у травні, приблизно, телеграму з Уси за підписом О[лександра] Костянтиновича], тоді напишеш у Москву17, Новокузнецкая, 20, кв. 21, Марии Иосифовне 3 [аліношвілі] про те, що ти її чекаєш у себе, — вона має виїхати на зустріч з О [284] Костянтиновичем]. Все там обговорите, що й як… Може, справді ти зможеш Муру залишити там. Подивишся, зважиш… А самі тим часом будемо клопотатись про Чиб'ю. Світ не без добрих людей. Може, чужі люди зарадять краще, як свої нечисленні родичі. Друге прохання: не пиши тьоті Лізі так. Мене нема. Є тільки тьотя Ліза. І тільки їй. А то переляку та страху — хоч умирай. Ще покійний Руданський сказав про таких:

Одно творити язиком,—