Ти ж дякуй, і вітай, і цілуй усіх земляків, що допомагають тобі в скруті. Вітай Над [208] Віт [209] — і дякуй. І Федоровичів, і Степаненка. Який Степаненко? Аркадій? чи Олександр?
Тебе я цілую, і вітаю, і голублю. Муркетку теж. Чекаю вістей, як… як… як…
Чи одержуєш мої листи? Чи дістала телеграму з вітанням тебе з народженням?
Ну, будь, голубко моя, здорова, не забувай мене.
Твій Па[вло]
Ти знаєш — листа навіть нема де й нема коли як слід написати. Все похапцем. Пошту знову у нас закрили. їздять по кореспонденцію в сусіднє село — 20 кілом [210].
5. ДО В. О. МАСЛЮЧЕНКО
31 грудня 1935 р. 3l.xil.35
Рудник
Здрастуй, люба моя, моя хороша, радість і надія моя!
[211]Дуже мене турбує те, що я не маю зараз в лагері постійної роботи, «не маю місця», а це призводть до того, що кидатимуть мене в усяку дірку, яку треба так чи інакше заткнути. Та вже й дотикали потроху. Як тільки треба
3 управління на якийсь «ударник» — і я там. Користі з мене там, як з цапа молока, а проте — наказа виконано, «ударника дали!». Не вдалося мені й з медроботою. Я, проте, не кидаю не те що надії, а думки про те, що треба все ж домагатися роботи лікпомом. Думаю написати листа на
4 [212] санвідділу в Чиб'ю. Надії на «да» — не маю, а напишу. Тебе я прошу ось про віщо. Домагайся через Москву про призначення мене лікпомом. Я писав тобі, чим скінчилося запитання про те, чи «намерен» я писати книгу. Не знаю, чи дістала ти того листа. Я ще тобі опишу раз. Запитали, чи «намерен» я писати книгу. Я дав одповідь, що «намерен» і для цього треба рік часу з перебуванням на II промислі, на матеріалі якого написано плана, затвердженого Гулагом. У відповідь рація: «Обьявите П. М. Г [213], что он должен находиться там, где он єсть». Отже, це «дипломатична» заборона писати. Ти про це напиши в Москву, чим, мовляв, скінчилось твоє клопотання, зазнач у листі, що це є не тільки допомога чи дозвіл літ[214] роботи, а заборона і що ти просиш, щоб дозволили працювати лікпомом, бо інша, фізична, праця при такому стані мого здоровля згубна для мене. Коли мені дозволять це — тоді я вже хоч «берега» якогось матиму, а не крутитимусь по лагерю, як гівно в ополонці. Потурбуйся, голубочко, дуже тебе прошу.
Ну, що ж іще? Лежу. Відпочиваю. На животі грілка. Я всетаки гадаю, що, коли мені пощастить пролежати на дієті хоч місяць, — я «подчинюсь» трохи. А там видно буде.
Промайнула в нас чутка, що з 1.1.36 лагеря переходять на якийсь, як тут кажуть, «хозрасчет». Це ніби буде так. Кожен лагерник матиме утримання і на це утримання житиме. Матиме право жити з родиною і т. д. Одне слово, на правах «трудпоселенців». Говорила про це комісія, що приїздила тут нас усіх дактилоскопувати (пальці одтискали на папері всім, як ворюгам). Божилися й клялися, що це правда, а наші всі, «начальство», кажуть, що це чергова «радіопараша». Так і не знаємо, як думати і чого чекати. Я схиляюсь до того, що це «таки да» — «радіопараша».
Я все жду, жду, жду вісток од тебе. А їх нема, нема й нема. А в мене сум, сум і сум. Ну, як же ж ти в театрі? Чи заграла вже чогось, чи ще? І як заграла? Чи живеш там на Кегострові, чи вже переїхала до міста? І що воно за Кегостров? Що таке «Кег»? Кеглі, чи що? І що Ви там з Мурою їсте, і на чому спите, і в чому ходите, і чи не холодно Вам там? Я так і не знаю, чи добилась ти свого багажу, чи загинув він? І чи хоч пальто тепле в тебе єсть? І чи тепло тобі в ноги? Ти хоч з моїх «вошивих» поший собі теплі тобіки.
Я тут бєдной уже. Харчишки всі вже викакано. Частину (я тобі писав чи ні?) — вкрадено. Обікрали урочки. Рис украло, карт[215] муку вкрало (ось чого жалкої), сало вкрало. Речі на базі були, а харчі звідти я забрав — так воно, спасибі, й облегчило. Якщо можеш, підійшли для «поддержки желудка». Тільки ж не знаю я, де я буду, доки ти цього листа одержиш. У всякім разі, про всяку адресову переміну буду телеграфувати.
Ой, і скучаю ж по тобі, люба моя! Цілую, голублю, люблю! Муркетона цілую. Всіх вітаю. Федоровичів особливо. Що чути про Вячка? Бувай здорова. Цілую, і люблю, і жду.
Твій Павл[216]
1936
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З ЛИСТУВАННЯ“ на сторінці 5. Приємного читання.
TextBook