Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

Троицко-Печерск [179] р [180], Коми область.

2. ДО В. О. І М. М. МАСЛЮЧЕНКО

14 листопада 1935 p. 14.ХІ.35

Рудник Еджнд Кырта

Не знаю, моя рідна, моя любима й дорога Варю, моя маленька Мурочко, — чи дійде цей лист до Вас, бо зараз розпуття — це одно, а друге — зліквідували в нас на руднику пошту, і листи та телеграми десь лежать (це ті, що до мене, а ті, що від мене, — ніяк передати).

Телеграму про те, що доїхала ти до Архангельського, я дістав аж 5 листопада! На телеграмі не було дати, коли ти її післала — отже, коли ти доїхала до Арх [181] — я не знаю. На Арх [182] — послав я 2 листи й телеграму «до востр[183]» — чи дістала ти їх, чи ні?

До Вол [184] — проскочила телеграма од М[185] Ів[186] з Мацести. Оце й усе. Од тебе, значить, і досі я не маю ні одного листа. Я страшенно хвилювався — чи доїхала ти. Коли одержав телеграму — заспокоївся. Листів чекаю, але знаю, що доки не ляже санна путь, нічого не буде.

Що в мене? Чорні дні. Сидимо вдвох із В іолодею] в підконвойній команді, де зібрано відповідні пункти нашої статті. Що сіє значить — не знаю. Що буде — невідомо. Чуток, чуток різних, «як чорного того пір'я» (як казав Гурович). Держать строговато. На роботу без штика, а то весь час під «оним». Працюю я в управлінні рудника, в планчасті. Єрунда, розуміється. В [олодя] — на загальних. Хвороба моя й стан здоровля (III к [атегорія]) — не дозволяє на фізичн [у] роботу. Догляд — ретельний і пильний — щоб хто, боронь боже, не вкрав. Настрій у мене спокійний, рівний і «положительный» (од слова «положить»). Вол[одя] — нервує. Спимо разом на нарах (ваг[онної] системи). В бараці тепло. Здоровля — постарому. Живіт як живіт, як завжди.

Отакіто діла. Ясно, звичайно, чому ото й тебе «виїхало», і все таке інше. Все це було передбачено раніше, що мене ввергнуть в «узилище». Балачки про книжки, про медроботу — це все були «теревені». Бажалося, очевидно, на тяжку фізичну — ну — нідзя. А може, ще й того спробуємо. Та не гнітить мене це і не печалить. Співаю я: «Положил єсі на главах их вєнци». І все.

Про тебе думаю, про тебе турбуюся. Що Ви, як Ви, де Ви, куди Ви? Біля мене хоть гвинтовка й багнет, — а хто ж вас там боронить? Бог? Скасували ж його? Я все молюсь Северному Сиянию, щоб «продлило» віку Євг [187] Фед [188], Мик[189] Фед [190] та Павл[191] Оник [192],— вони ж, мабуть, спасибі їм, не покинули Вас обох, бідних моїх, серед дороги? Хай їм весело буде так, як буде мені весело, як я, коли не «загнусь», буду їм тиснути руки на волі.

За мене не турбуйся. У мене все так, як народна мудрість рекомендує: «брюхо в голоде» (ой, і пища ж!!!), голова в холоді, а ноги в теплі (у валянках). Значить, усе гаразд, Звичайно, коли в тебе буде змога чогось підослати — підошли. Тільки — звідки. ж?

Листи пиши на ТроицкоПечорск, Коми обл., рудник Едж (ьщ)Кьгрта. Та й телеграми краще туди, так [193] адресу: «ТроицкоПечорск, рудник ЕджмдКырта» — так буде краще, бо Щугор щось затримує сильно.

Я знаю, голубко моя люба, що ти зо мною, що Мура зо мною, що Вячко зо мною, — і тому живу. Чи Вячулька живий? Зв'язалася із Харковом?

А взагалі, як там воно «вопче»? У нас ні газет, ні радіо! Чули тільки, що абіссінці італійців чи навпаки. І все. А ти пиши більше про любов, бог з нею, з Італією…

Цілую тебе, радість моя.

Цілую Муру.

Всі [194] «архангельцям» мій сердечний привіт і щира дяка.

Твій Паївло)

Облігацію візьми — може, виграєш. Вітаю народженням. Бажаю щастя, успіху, здоровля. Люблю тебе й мрію бути вкупі. Чому й досі нема листів? Жах, як скучаю. У нас справжня зима. Чи є чутки з Москви? Писала родичам туди чи ні?

3. ДО В. О. І М. М. МАСЛЮЧЕНКІВ

12 грудня 1935 р. I2.xn.35

Дорогі мої й рідні!