Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

Твій П[313]

Ще «хазяйські» діла. Може, там на базарі в Арх [314] продаються старі підошви — ще добрячі які. Ми тепер тут навчилися підметки з шматочків підбивати. Халяви шукаємо, щоб перед з них зробити і т. д. Взагалі «голь на видумку хитра».

Цілую кріпкокріпко. Обнімаю всю, обгортаю і голублю

П[315]

25 серпня 1937 р. 25.viii.37

Дорогенька ти моя! Спасибі тобі, голубко, за солодку — все дійшло, і я тепер солодко живу. Дійшло й те, що блукало. Та все це в один день. Так що все, що ти послала, вже тут. Ще раз велике тобі спасибі.

Муркетона вітаю з днем народження. Бажаю їй хорошого, красивого життя. Й розумного. Хай не гнівається на нас з тобою, що потьмарилися її роки дитинства, що їй, дівчинці нашій хорошій, доводиться зазнавати горя, — не ми в тому винні. Мені хотілося завжди, щоб жилося їй тепло й радісно, бо любив і люблю я її, як найріднішу й найдорожчу для мене дитину, що ніколи в мене не було й думки відрізняти її в моєму до неї ставленні, в моїй до неї любові од Вячка. І не мислю я життя без того, щоб не було в мене піклування про її долю, її життя. І коли є денебудь яканебудь на земній планеті справедливість, — яка хочеш — чи то класова, чи то вселюдська, — та справедливість мусить винагородити як не нас, то хоч дітей наших за незаслужені страждання. Хай буде бадьорою, веселою. Хай учиться, хай загартовується фізично, хай озброюється знанням, щоб одчинені їй були вікна й двері життьові. Цілуй її кріпко!

Тебе, голубку мою, вітаю з 14літньою донькою. Вітай од мене Вячка! Я, батько, навіть не маю права привітати рідну дитинуї

…У нас уже холодає потроху.

Сьогодні дме кріпко з півночі і дюдя. Але я зими не боюсь. Кожух уже висить у мене в кімнаті. Колір у його «хакі», хутро добре. Обійшовся він мені так: 4,5 м матерії по 9 крб. — 40 крб., кожух — 25 крб. та за роботу старий торішній бушлат. Скільки його цінити — не знаю, але потрьопаний він кріпко — (матерія не дуже цупка). От тільки воротника мені причеплено білого (овече хутро). Поганий комір. Ти мені казала, що єсть у тебе комір з мого кожушка. Пришли, голубко, — він якраз підійде. Чи, може, він теж уже витерся? То, може, там можна найти якихось шкуратків, щоб залатати його лисини. Тоді в мене кожух буде «мировой».

А так усе ніби гаразд. Перезимуємо. А кожух такий, що буде він мене гріти всю мою арештантську жисть. (Як не вкрадуть!)

Тяжко мені, шо не побачив тебе цього літа. Нічого не вдієш — скрізь «строгостя пайшли».

Одержав 10 карб. — твої подарунки на махорку. Це вже тричі ти мене обдарувала? Так? 40 крб. так саме прийшли — я вже тебе повідомляв про це.

А все ж, знаєш, наступає оце зима, і печаль сковує душу мою. Довга ж вона тут, довга, і кінця її й краю не видать. Якось моторошно, як згадаєш. А як уже прикидає тебе снігом, то так ніби й треба, тоді вже все «нормально». Згадувати страшнувато.

Як то ви, мої дорогі, зимуватимете? Чи буде в тебе хоч якийнебудь заробіток? Чи не будете ви голодні, холодні? А я, замість помогти, ще й сам тягну! Ех!

Не забувайте мене, пишіть… Серед темної ночі життя мого арештантського єдині світлі цяточки — це листи твої.

Цілую кріпко тебе й Муру!

Хай будете Ви здорові.

П[316]

1 жовтня 1937 p. 1.Х.37