Розділ «З ЛИСТУВАННЯ»

Валентину Дмитрівну ти приголуб. Вона все тобі розповість: і яке горе її спіткало, і як ми тут живемо, і що в нас робиться, і куди воно йдеться…

До 1 жовтня я, виходить, ні тобі листів не маю права писати, ні твоїх листів мені не даватимуть. Але ти все ж таки пиши обов'язково. Може, «всевидяще око» допоможе мені побачити те, що ти напишеш. Пиши краще листівки. І обов'язково присилай перекази грошові в невеличких сумах. Із їжі підішли жирів, коли, звичайно, маєш змогу. Голівне ж, повсякчас повідомляй, де ти і що з тобою. Я старатимусь робити те ж саме.

Я сфотографувався з Федею. Не знаю, чи вдасться тобі переслати фото. Скверний я там. Як насправді, я — кращий. То я сердитий сиджу на весь Печорський край, то він мене тут держить.

Подумай, люба моя, може, тобі з Арх [307] виїхати кудись південніше… Чи вже будеш тут — хай Мура кінчає. Під голубе небо, думаю, не варт, бо такий тепер клімат пішов: що південніше приїдеш, північніше житимеш…

Об штанах тепер… Вони, звісно, потрібні, штани. Але як у тебе там тяжко, то, може, я тут чогось наберу — кажуть, що привезуть сюди мануфактуру, — ти тільки мені грошей трохи на зиму підішли.

Вже в нас ягоди з'явилися — черніка і протчєє. Сила грибів… Але по гриби не дуже ходимо, бо тепер строгіше…

Ну, будь здоровенька. Не падай духом. Муру цілуй. Фото обов'язково разом з Мурою, тільки вже після 1.Х, щоб дали.

Я живу тільки тобою й Мурою. Так і знай. Розшукай Вячеслава. Невже баба його зовсім одбила від нас? Вітай Мар[308] Іллінічну і всіх, всіх. Цілую кріпко.

Твій Пав[309]

P. S. В листах, звичайно, повідомляй, чи пише тобі Паша. Пришли обов'язково кілька катушок чорних ниток, бо нема нігде аніні… і якби поскоріше, бо нічим пошити, якщо трапляться, штани і т. ін.

Цілую. П[авло]

Варю! З ватним одіялом, мабуть, треба ось що зробити. Низ у його зовсім уже поліз. Набери й пошли, б[310] ласка, підодіяльник. Тільки не білий, а кольоровий, дешевенький. І пришли і ґудзиків, щоб я міг тут його пристьогувати. Це врятує одіяло ще на кілька часу.

П[311]

2—10 серпня 1937 р. io.viii.37

[312] Здоров'я моє нічого, в порядку. Працювати доводиться чимало, — для себе часу лишається небагато: так, тільки в шахи граємо, та й усе. Книжки трапляються у сусідів, газети так саме.

А так найбільше — думки! Ой, скільки думок! Вони рояться в голові і линуть, линуть, линуть — і по одній, і пасмами, — і все туди, до тебе, та під небо під голубе! І не вгамовується й досі гострий біль за розлуку з тобою! А врешті: «та й не жалько мені та й ні на кого»… Ні стану мого колишнього не жалько, ні популярності мені колишньої не жалько, нічого мені не жалько… Роботи шкода, може б, таки чогось іще зробилось… Блискавками іноді пронизують мозок і такі думки: чи побачу коли ще яблоню в цвіту? Чи стоятиму ще колинебудь на могилі й дивитимусь на море пшеничне? А могила чебрецем пахне, бовваніє в височині шуліка, а далекодалеко — верби, і щоб зза верб тих пісня тиха лилася… І не про волю пісня, і не про недолю, а щоб колиха < ла там мати дитину й співала над нею про «цвіт маків, рожевий», про качку з каченятами, про зайчикапобігайчика…

І щоб стати навколішки на тій могилі, припасти лицем до чебрецю, всмоктати в себе весьусенький пах чебрецевий, щоб у всіх альвеолах усіх легенів чебрецем пахло і… заснути… І щоб прийшла ти й покрила голову — ой, хоть би навіть і не червоною китайкою, а носовою хусткою, аби це була ти…

Учора по обіді я лежав на ліжкові… І, як завжди, линули думки. Мені пригадались озера на Дінці. Коли просуваєшся човном між комишами й випливаєш на озерце — там лілеї, лілеї, лілеї… Білі лілеї… Єкотилася мені сльоза по щоці і впала на сіру арештантську ковдру… Ех, та чи виростуть із сліз наших лілеї гордощів, спокою й духу незламного? Чи на кремені лілеї такі ростуть?! Тоді хай сльози наші на кремінь падають…

Не знаю, голубко, чи дістала ти довгі слова мої і фото. Повинна б — та не знаю. Треба кінчати. Може, читатимеш хоч це. Пиши обов'язково. Гроші 40 — дістав. За все, за все дякую. Не забувай мене. Кріпко обох цілую й чекаю зустрічі. Живу тільки Вами. Натискуй на тітку, щоб про Вячка дізналась.

Чекаю слів твоїх теплих.