Розділ «ЧИЧАКО В ПУСТЕЛІ»

— Ви правильно зробили, що загубилися на початку бурі. Зараз вас важче знайти.

Дрібний пил висів у повітрі.

— Почекайте кілька хвилин, — продовжував рятівник, — бо ми напустимо повний пост пилу. Прилади його не люблять. До речі, раз вже ми тепер житимемо разом, як вас звуть?

— Регіна.

— Дуже приємно. Станіслав.

Пил знехотя осідав на підлогу і на стіни, лоскотав у ніздрях.

— Потерпіть, — сказав Станіслав без усмішки, помітивши, що гостя зморщила ніс. — Чхнете усередині. Інакше піднімете хмару. Почухайте перенісся. Кажуть, допомагає.

І така сила переконання: Регіна слухняно почухала перенісся, хоч це і не допомогло. Довелося знову чекати, поки всядеться пил, рятівник мовчав, хоча Регіна чекала догани за те, що чухала перенісся не за правилами.

Усередині все було, як і належало. Порядок майже монастирський. Вона уявила собі, як цей Станіслав увесь вільний час бродить з ганчірочкою по двох тісних кімнатках до туалету поста і витирає пил з приладів і меблів. Хоча меблів було мало. Дві типові відкидні койки в житловому відсіку, два столи. Один робочий, другий біля мийки, кухонний, він же обідній.

— Знаєте, як робити душ? — запитав Станіслав.

— У нас такі ж курники, — сказала Регіна.

Мефістофельські брови картинно здійнялися.

— Ми типові пости курниками звемо, — сказала Регіна, червоніючи.

Неначе її спіймали на дитячій витівці. «Може, сказати йому, що «курник» — неологізм професора Вегенера? Ні в якому разі».

Станіслав витягнув із стінної шафки рушник.

— Мило в тюбику на поличці, — сказав він. — Там-таки й щітка для волосся.

«Ну і мордується він зараз! Його улюблений чистий рушник! Його найдорожча щітка для волосся! Його коштовний тюбик з милом…»

Регіна запнула пластикову фіраночку, приєднала шланг до крана.

За фіранкою пролунав багатозначний кашель.

— Що трапилося? — В голосі Регіни звучав метал.