Розділ «ПРО НЕГАРНОГО БІОФОРМА»

Драч попрямував до дверей. Сухий вулканолог пішов за ним. Товстун залишився, знизав плечима, сказав Геворкяну:

— Ми вживемо всіх заходів. Всіх можливих заходів.

— Нічого подібного, — не погоджувався Геворкян. — Я лечу з вами.

Він увімкнув відеоселектор і викликав Дімова.

— Це просто чудово, — сказав товстун. — Ну просто чудово.

Проходячи через передбанник, Драч підхопив мацаком з підлоги аркуш з профілем Христини, зім’яв його в тугу грудку і викинув у кошик. Рухи мацаків були такі швидкі, що вулканолог, який ішов на крок позаду, нічого не розгледів.

10

Над Осінньою сопкою піднімався широкий стовп чорного диму і зливався з низькими хмарами, забарвлюючи їх у бурий колір. На посадочному майданчику недалеко від підніжжя сопки стояло декілька мобілів, осторонь роботи під наглядом техніків збирали бур, схожий на веретено. Під тентом, що рятував від дрібного брудного дощу, та не захищав від вітру і холоду, на низькому столику лежали, пригнічені каменями, схеми і діаграми. Драч затримався, розглядаючи верхню діаграму. Лава не могла пробитися крізь старий, мільйон років тому забитий породою канал. Лише гази проривалися крізь тріщини в базальтовому корку. Зате з кожною хвилиною все більше тріщин утворювалося на слабкому західному схилі.

Чоловік у білому шоломі і вогнетривкому скафандрі знімав дані з радіограми зондів. Інший вулканолог приймав повідомлення спостерігачів. Новини не обіцяли нічого хорошого.

Дімов простягнув Геворкяну записку з цифрами тиску і температур у жерлі.

— На самій межі, — сказав він. — На самій межі.

Він знав, що Драч все одно піде у вулкан, і в голосі його була сумна відчуженість.

Заряди були готові.

Товстий вулканолог приніс шоломи для Геворкяна і Дімова.

— Годину тому вони запускали до кратера мобіль, — сказав він винувато, — хотіли приземлити його біля тріщини. Він розбився, і вибух нічого не дав.

— Вас Куваєвськ викликає, — сказав радист. — Вони почали демонтаж заводу, але ще сподіваються.

— Відповідайте їм, щоб зачекали годину На мою відповідальність.

Товстий вулканолог подивився на Драча, ніби чекав підтримки.

— Ходімо, — сказав Драч.

Геворкян одягнув шолом. Шолом був завеликий і опустився до самих брів. Геворкян став схожий на старого лицаря, який на чолі жменьки сміливців повинен захищати країну від навали ворожих армій. Таким його й запам’ятав Драч.