— А що вам потрібно? — запитав Гогі.
Він був нижчий від мене на голову, але крокував широко, прагнучи потрапити зі мною в ногу.
— Телефон.
— Пошта зачинена, а телефон є у Левана. Ось його будинок.
— Ми їх не розбудимо?
— Усі вже встали.
Георгій обігнав мене. Коли я увійшов до кімнати, господар будинку, в піджаку поверх майки, коротко привітався зі мною, показав на телефон і відразу вийшов з кімнати. Георгій узяв у мене мотузок, хурджин і теж вийшов, сказавши: «Через вісім набирайте».
Я подзвонив в інститут. Вниз, у довідкове. Там не відповідали. Я зовсім забув, що ще немає сьомої, а місто прокидається куди пізніше, ніж Мокві. Я подзвонив нагору, в ординаторську. Навряд чи наші пішли, тим більше після мого таємничого зникнення.
Трубку підняли відразу. Це була Нателла. Я запитав басом: «Який стан хворого Бесо Гурамішвілі?»
— А хто говорить? — запитала Нателла.
— Його дядько.
Я боявся, що, якщо вона мене впізнає, почнуться розпитування.
— Бесо трохи краще, але він ще без свідомості. Це не ти, Гіві?
Нателла була не упевнена. Вона запитала, немов вибачалася. Мені стало шкода її.
— Так, це я. Але мені зараз ніколи. Я потім подзвоню.
Я відразу повісив слухавку.
Георгій з Леваном чекали мене.
— Він піде з нами, — сказав Георгій.
Ми поспішили до гір. Скрутили з дороги і почали підніматися стежкою. Мої супутники йшли швидко. Сонце почало пригрівати. Я відчував, як калатає у мене серце. Витримаю якось, нічого зі мною не трапиться. Це від малорухливого життя. Треба вранці робити гімнастику.
«…Я підвівся і змусив себе спертися на лікті. Там, звідки я щойно звалився, горіла вечірня зірка. Вона уміщалася точно в центрі отвору, і, хоча я знав, що навряд чи тепер дістануся до нього, зірка була чимось надійним, що належало до світлого і сухого верхнього світу. Я сів. Було важко дихати. Ні, не важко, неможливо дихати. Треба було лягти і заснути. Скільки годин я пробирався сюди? Десять, сто? Напевно, я на кілька хвилин знепритомнів, тому що, коли я знову розплющив очі, зірка змістилася до краю отвору. Я стягнув з себе куртку. Вона мені тільки заважала. Зараз я перепочину і почну все знову…»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Баличов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРШИЙ ШАР ПАМ’ЯТІ“ на сторінці 19. Приємного читання.