Розділ XII

— У тебе є серце, і воно зовсім не підле.

«З якою радістю обміняв би я його на нове,— подумав полковник. — I чому з усіх моїх м'язів саме цей такий ненадійний?» Але вголос він нічого не сказав і засунув руку в кишеню.

— На дотик вони чудові, — сказав він.— I ти в мене просто диво.

— Дякую, — сказала вона. — Я згадуватиму це весь тиждень.

— Тобі досить поглянути в дзеркало.

— Я страх не люблю дивитися в дзеркало, — відповіла дівчина,— фарбувати губи, облизувати їх, щоб помада лягла рівненько, розчісувати таку кучму волосся — хіба ж це життя для жінки чи для закоханої дівчини? Не дуже весело дивитися в дзеркало і марнувати час на жіночі хитрощі, коли тобі хочеться бути місяцем або якоюсь зіркою і жити зі своїм чоловіком та народити йому п'ятьох синів!

— Тоді поберімось хоч зараз.

— Ні,— мовила вона. — З цим у мене вже все вирішено, як і з дечим іншим. Я ж маю цілий тиждень на роздуми.

— Я теж дещо вирішую,— сказав полковник. — Але твоє рішення мене просто вбиває.

— Тоді не говорімо по нього. У мене теж трошечки щемить серце. Краще запитаймо, що нам іще подасть Gran Maestro, і пий вино, ти ж навіть не покуштував його.

— Зараз покуштую, — сказав полковник.

Він відпив ковток, вино було холодне й прозоре, як усі грецькі вина, але не терпке, і таке приємне, духмяне, як шкіра Ренати.

— Воно схоже на тебе.

— Я знаю. Тому мені й хотілося, щоб ти його покуштував.

— Я п'ю, — сказав полковник. — I вип'ю цілий келих.

— Ти добрий.

— Спасибі,— сказав полковник. — Я згадуватиму це цілий тиждень і цілий тиждень намагатимусь бути добрим.— Потім він гукнув Gran Maestro.

Той підійшов до них із змовницьким виглядом, зовсім забувши про свою виразку.

— Ну що там у вас іще є добренького? — спитав полковник.

— Треба подумати,— сказав Gran Maestro,— Піду запитаю. Ваш земляк сидить поруч, йому все чути. Він не схотів сісти десь далі в кутку.