— Прошу тебе, не гнівайся,— попросила вона, натягаючи ковдру їм на плечі.— Випий зі мною. Ти ж хворий.
— Так. Тільки краще не згадуймо про це.
— Слухаю! — сказала вона.— Це я від тебе навчилася. Бачиш, ми вже більше не згадуємо.
— Чому тобі так подобається ця рука? — спитав полковник, кладучи руку туди, де їй хотілося лежати.
— Будь ласка, не вдавай із себе дурника і не думай ні про що, ці про що в світі!
— Я справді дурний,— сказав полковник.— Але я ні про що, ні про що не думатиму, навіть про ніщо та про його брата завтра.
— Прошу тебе, будь добрий і лагідний.
— Буду. А зараз я викажу тобі військову таємницю. Цілком секретно: я кохаю тебе.
— Ти дуже люб'язний. I так мило це сказав.
— Ніякий я не люб'язний,— мовив полковник, прикинувши на око висоту моста й подумавши, що гондола вільно пройде під ним.— Це перше, що люди в мені помічають.
— Завжди я не так висловлююсь, — сказала дівчина. — Але ти мене все одно люби. Я дуже хотіла б сама любити тебе.
— Але ж ти любиш.
— Люблю,— відповіла вона. — Цілим серцем.
Тепер вони віддалися вітрові; обоє втомились.
— Ти думаєш...
— Я ні про що не думаю,— відказала дівчина.
— А ти спробуй подумати.
— Гаразд.
— Випий вина.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «За річкою, в затінку дерев» автора Хемінгуей Ернест на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIV“ на сторінці 1. Приємного читання.