TextBook В точно призначений час його кохана вже сиділа за столиком. В різкому ранковому світлі, що осявало залиту водою площу, lівчина була чарівна, як завжди. Вона сказала:
— Річарде, сядь. Тобі недобре? Скажи!
— Що ти! — заперечив полковник.— Диво ти моє!
— Ти обійшов усі наші місця на ринку?
— Не всі. Я не ходив туди, де продають диких качок.
— Спасибі.
— Нема за що,— сказав полковник.— Я ніколи не ходжу туди без тебе.
— Ти гадаєш, мені не слід їхати на полювання?
— Ні. Певне, що ні. Якби Альваріто хотів, він запросив би тебе.
— Він міг не запросити мене саме тому, що хотів цього.
— Може, й так,— сказав полковник, обмірковуючи це припущення.— Що ти їстимеш?
— Тут нікудишні сніданки, та й площі я не люблю, коли її заливає водою. Вона стає такою похмурою, і голубам нема де сісти. Гарно тут по обіді, коли довкола бавляться дітлахи. Може, поснідаємо в «Грітті»?
— Тобі хочеться туди?
— Гаразд. Поснідаємо там. Але я вже попоїв.
— Справді?
— Я вип'ю кави з теплими слойками або хоч у руках їх потримаю. А ти голодна?
— Страшенно,— щиро призналася вона.
— Тоді ми поснідаємо за всіма правилами,— сказав полковник.— Тобі саме слово «сніданок» стане осоружне.
Коли вони йшли, вітер дмухав їм у спину, і волосся її лопотіло, наче прапор. Притискаючись до нього, вона спитала:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «За річкою, в затінку дерев» автора Хемінгуей Ернест на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXIV“ на сторінці 1. Приємного читання.