Розділ «ІІ. Причини розколу помаранчевої команди»

Однак все, що відбувається нещиро, неправдиво і неприродньо, не може бути міцним і тривалим, бо над ним не витає Дух Божого Благословення. У цій істині переконалися чи не всі, і мабуть, найперше – Президент України Віктор Ющенко.

5. Прозріння

Коли Президент України дізнався, що став об’єктом застосування політтехнологій, мені не відомо, однак ця обставина не могла викликати у нього позитивних емоцій і світлих почуттів до тих, хто це робив. Зрештою, а хто із звичайних людей може бути щасливим, коли й сам дізнається, що і його нахабно дурили та ним підступно маніпулювали із далеких від етики та моралі спонукань?

6. Протистояння і мобілізація

Але не політтехнології стали причиною перших непорозумінь між президентом і прем’єр-міністром, а дещо прозаїчніші речі – урядові рішення, що спричинили нафтову, м’ясну і цукрову кризи. Далеко не всі члени уряду поділяли погляди Ю.Тимошенко.

Як стверджує сама Ю.Тимошенко, негаразди у неї почалися відразу ж після очолення нею українського уряду. У прямому ефірі ТРК “Київ” 14 січня 2006 року Ю.Тимошенко зізналась: “Через місяць моєї роботи президент вперше заявив, що хоче мене звільнити з посади” [3].

Але Юлія Володимирівна далеко не з тих, хто легко здасть так тяжко здобуте. Зрозумівши, що протистояння неминуче, вона розпочала готуватися до гіршого. Дієвим засобом для цього стала фракція БЮТ у Верховній Раді України, однак її чисельність була незначною – всього 18 депутатів. Тому було прийнято рішення про термінове її розширення. Для цього серед народних депутатів України проводилась відповідна робота. Вербуванням нових членів фракції займалася і сама Ю.Тимошенко. Зокрема, автору цих рядків достеменно відомо з першоджерел, що Ю.Тимошенко на зустрічі з членами інших фракцій запевняла їх, що у разі переходу у БЮТ їм буде гарантовано прохідне місце у першій півсотні списку на парламентських виборах 2006 року.

Наслідки вербувальної кампанії не змусили довго чекати. Вже у березні 2005 року у фракцію БЮТ перейшли із СДПУ(о) О.Р.Абдуллін, О.Г.Лукашук, член НДП С.В.Шевчук, аграрники М.В.Гладій, О.І.Борзих, рухівець Л.В.Бірюк, комуніст С.Г.Сінченко. На кінець літньої сесії Верховної Ради України фракція БЮТ нараховувала вже 32 депутати, а восени збільшилася ще на 10 осіб. Це можна назвати процесом мобілізації всіх можливих сил напередодні оголошення війни.

Дуже поспішне і вкрай різношерсте збільшення фракції БЮТ переслідувало мету захисту прем’єра через парламент. З усього видно, що це був добре продуманий план протистояння з Президентом України. Фракція БЮТ мала стати своєрідною дубиною проти нього. Платформа протидії Президенту України виявилась об’єднавчою ідеєю представників таких різних політичних сил під дахом БЮТ.

7.Розмови і наміри

Юлія Тимошенко зайняла пост Прем’єр-міністра України при підтримці понад 300 членів парламенту, однак на цей час у суспільстві вона мала мінусовий кредит довіри – більша частина опитаних їй не довіряла. За цим показником вона не поступалася Л.Кучмі та В.Медведчуку. Робота над поліпшенням рейтингу Ю.Тимошенко стала головним завданням. Вже до літа ситуація значно поліпшилася, а в липні 2005 року численні соціологічні дослідження показали, що порівняно із березнем рейтинг Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко значно зріс. Процент довіри до Ю.Тимошенко сягнув найвищого рівня – 46%. І це тоді, коли Президенту повністю довіряло 51% опитаних. Одночасно опитування підтвердило, що будь-який блок, який задекларує підтримку В.Ющенку, набере значно більше блоку, що підтримуватиме Ю.Тимошенко.

Віктор Ющенко постійно наполягав на необхідності створення потужної демократичної коаліції, куди б увійшли всі помаранчеві політичні сили для того, аби на парламентських виборах закріпити здобутки Помаранчевої революції та зробити їх незворотними. Однак така конструкція явно не подобалася Ю.Тимошенко та її близькому оточенню, бо вона сильно нівелювала її персону. Тому у середовищі “Батьківщини” категорично відкидали саму можливість такого єднання.

На посаді прем’єра вплив і авторитет Ю.Тимошенко так зросли, що їй вже й не хотілося ділити владу будь-з ким. Спільний блок з нашоукраїнцями не гарантував їй збереження посади. Усе це й стало головними причинами, які стояли на заваді спільного виборчого блоку помаранчевих сил. Юлія Володимирівна та її найближчі сподвижники вирішили, що настав їх зоряний час, тому вони відверто взяли курс на створення виборчого блоку під Тимошенко. Іншої мови в усіх організаціях “Батьківщини” не було. Але сама Юлія Володимирівна в присутності В.Ющенка і у ЗМІ продовжувала говорити, що вона і очолювана нею “Батьківщина” готові йти на парламентські вибори 2006 року у складі єдиного помаранчевого мегаблоку, хоча насправді все було зовсім не так.

Для того, аби йти окремим блоком на парламентські вибори 2006 року і перемогти на них, Ю.Тимошенко потрібно було перебрати на себе стабільний електорат “Нашої України”. І щоб це зробити, потрібні були екстраординарні зусилля, які б відштовхнули людей від В.Ющенка та вірної йому політичної сили – “Нашої України”. А без компрометації своїх вчорашніх союзників цього досягти було неможливо.

8. Перші підступні атаки

До війни з Президентом Ю.Тимошенко почала готуватися, мабуть, із дня свого призначення прем’єром. У всякому випадку в березні 2005 року це робилося вже неприховано. У близьких до Юлії Володимирівни виданнях розпочалися нападки на так зване “оточення президента”. Я от тепер думаю: це ж треба вміти робити з найближчих і випробуваних соратників Віктора Ющенка якихось демонічних осіб, не маючи при цьому жодних фактів.Однак, що головне – вже всі ніби й звикли, що це негативні персонажі, але і досі ніхто не знає, чому. Чи не маємо ми тут справу із цинічним і добре продуманим маніпулюванням суспільною свідомістю українців?

Мета нахабно-цинічної атаки на найближчих соратників Віктора Ющенка навіть і не приховувалася – ізолювати Президента України від своїх близьких сподвижників і нав’язати йому вічну дружбу з Юлією Тимошенко, тобто змусити його виконувати те, що від нього вимагатимуть.

Шановні читачі! Згадайте, чи не мав місця подібний сценарій у минулій історії України? Та цього ж самого легковірного Л.Кучму так обклали з усіх боків явно антиукраїнські сили, що вже й не він керував державою. Подібну роль готували і В.Ющенку. До речі, із цією мрією багато хто не розлучився й досі.

Але що найбільш вражає у цій історії, так це миролюбність народного Президента – він пробував мирити своїх соратників із Юлією Володимирівною, закликав подавати руку. І що цікаво: з екранів телевізорів і Петро Порошенко, і Роман Безсмертний, ніяковіючи, відповідали, що не ведуть якихось підступних дій проти прем’єра, демонстрували свою миролюбність. Інших персонажів з так званого “оточення президента” я особисто на екранах у такій ситуації не бачив. Але бачив Юлію Володимирівну – вона явно не бажала миру. Не мирний процес її влаштовував, бо як тоді роз’єднати і ослабити команду В.Ющенка? Її кредо складало відоме гасло: “Розділяй і володарюй”.

9. Групування юліанських сил