Розділ «5. То де ж правда?»

І хоча зустрічі В.Путіна з Ю.Тимошенко широко обговорювалася у високих колах московського політикуму та вилилась у цілу хвилю відгуків тамтешніх ЗМІ, однак, Ю.Тимошенко достовірність цієї інформації категорично заперечує. Так, під час інтерв’ю “Українській правді”, яке Ю.Тимошенко дала 17 лютого 2006 року, вона спростувала інформацію про свою зустріч із Президентом Російської Федерації, назвала це плітками і нісенітницями, заявила, що це не відповідає дійсності та наголосила: “Я не мала зустрічей із Володимиром Путіним”. [68] Більш того – вона твердить, що ніколи в житті з ним по телефону не розмовляла.

Якщо виходити із слів самої Юлії Володимирівни, то, мабуть, можна повірити, що вона говорить правду. Але тоді виникає запитання: “Невже високі кремлівські достойники та російські ЗМІ говорять і пишуть про неї брехню?”

Мабуть, ні в кого не має сумніву, що Юлія Тимошенко, разом з очолюваною нею ж політичною силою, фактично перебуває в опозиції до Президента України Віктора Ющенка та його команди, передусім, “Народного Союзу “Наша Україна”. Це видно з усього: публікацій у пресі, публічних виступів, голосування в парламенті.

Пригадую появу Юлії Тимошенко в залі, де 15 вересня 2005 року відбувалося засідання політради ВО “Батьківщина”. Першими її словами були: “Ну, що, друзі, вітаю Вас із тим, що ми знову в опозиції”. Ці слова абсолютно відповідали дійсному стану справ і цілком вкладалися у русло світової практики – політична сила, яка себе поважає, (крім болота), може бути або при владі, або в опозиції. Цивілізована опозиція це невід’ємний атрибут кожної демократичної держави, вона є запорукою від деградації суспільства та стоїть на сторожі свободи і демократії. Перебування в опозиції не може розглядатися в негативному світлі, тому й перші дії Ю.Тимошенко після відставки 8 вересня 2005 року очолюваного нею уряду були цілком логічними і зрозумілими.

Обурення викликали хіба що дикунські методи цієї опозиційності. Згадайте – у вересні-жовтні видання “Батьківщини” аж рясніли неприхованою злобою проти президента. Майже на кожній сторінці були статті, карикатури та фотографії, що мали викликати у читача негативні емоції. І вони виникали, але значною мірою були спрямовані проти їх авторів. Така “опозиційність” не сприймалася навіть у партійних рядах “Батьківщини”. Настороженість зросла після явної демонстрації курсу на об’єднання помаранчевої і блакитної стрічок, загравання із табором синьобілих, незбагненно поспішними і загадковими вояжами до Москви та брутальних випадів проти все-таки популярного Президента Віктора Ющенка. Відверта критика у пресі та партійних рядах такої позиції викликала стурбованість близьких соратників Ю.Тимошенко, які зрозуміли, що на синьо-білому полі вони навряд чи знайдуть нових прихильників, але можуть втратити на помаранчевому, тому у листопаді було змінено тактику. Випади проти самого Президента, немов за помахом чарівної палички, враз припинилися.

На чомусь закритому від сторонніх очей VII з‘їзді ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко чітко роз’яснила свій новий курс: “Ми підтримуємо Президента, а не його оточення. Безсмертний, Порошенко, Мартиненко, Жванія, Третьяков руйнували нашу єдність. Про це треба скрізь наголошувати!” Ці слова стали керівництвом до дії – усі бютівці, як папуги, повторюють їх за своїм лідером. Та й вона, до речі, теж саме робить щодня: “Ми за Віктора Ющенка, але ми проти його оточення”.

Виступаючи у програмі “Плюси і мінуси” ТРК “Київ” 14 січня 2006 року, Юля Тимошенко сказала фразу, яка шокувала багатьох своєю нещирістю і нахабством: “Я хочу сказати, що моя мрія – відділити Президента від його оточення. Я знаю, що Президенту вірять мільйони людей. І, підтримуючи Президента, я хочу підтримати ці мільйони людей, які вже втомилися розчаровуватися в політиках”.

Постійне наголошення на так званому “оточенні президента” є козирною картою всієї виборчої кампанії Блоку Юлії Тимошенко. Неприхованою метою критики “оточення” та декларації про його відокремлення від Президента насправді переслідують підступну мету – посіяти у стані Віктора Ющенка розбрат, налаштувати проти його команди народ і завдяки цьому якомога більше відколоти прихильників “Нашої України” та заманити їх на свій бік.

Зверніть увагу б’ють по найсильніших і найбільш близьких до Віктора Ющенка людях. І хто б’є? Одні сіренькі невдахи із справжнього закритого оточення Ю.Тимошенко: Бродський, Турчинов, Зінченко, Томенко. Сірість “мочить” людей розумних і кваліфікованих. І ця лицемірна сірість водночас ще й запевняє українців, що вона підтримує Президента! Але поставимо просте запитання: “Як можна підтримувати керівника держави і водночас, супроти його волі, шельмувати його ж соратників і відверто руйнувати створену ним же команду?” В художній літературі така позиція називається лицемірною або фарисейською, а її провідники відповідно є лицемірами і фарисеями.

Фарисейська позиція Юлія Тимошенко та її близьких соратників (за її ж термінологією – оточенням) О.Турчинова, М.Бродського і М.Томенка підступно спрямована не лише супроти Президента України, а й проти всіх українців, які в період Помаранчевої революції щиро стали на захист своєї гідності, свободи і демократії. Суть цієї лицемірної підступності полягає в тому, що Юлія Тимошенко фактично сіє розбрат не лише в стані помаранчевих, а й в усьому українському суспільстві. І робить вона це продумано та свідомо. А мета одна – набрати більше голосів на виборах ніж “Наша Україна” саме у Києві, в центральних і західних областях України. Досягнувши цієї мети, їй далі буде значно легше прокладати шлях до владних вершин. Прекрасно розуміючи підступність власної позиції, Ю.Тимошенко з трибуни закритого VІІ з’їзду ВО “Батьківщина” закликала: “Не рвати серця людей. Прийдемо в парламент, а там визначимось аж до розділу на окремі партії”. І, аби “не рвати серця”, Ю.Тимошенко та її прибічники фальшиво твердять про свою палку підтримку Віктора Ющенка і водночас не забувають лити помиї на його друзів і соратників. І так щодня.

Ю.Тимошенко добре знає рівень морального авторитету Президента, тому до певного часу вона не ризикує ставати із ним у відкриту опозицію. Вона це обов’язково вчинить, коли матиме більшість у парламенті. На це Юлія Володимирівна і сподівається, але поки що вимушена маскуватися і чинить це досить успішно, подібно до стародавніх фарисеїв.