Розділ «1. Виступ Миколи Томенка 8 вересня 2005 року»

Вище вже було сказано, що прес-конференція віце-прем’єр-міністра Миколи Томенка була задумана на нічній нараді на дачі Юлії Тимошенко. Її запланували на 9 годину ранку 8 вересня, за дві години до виступу у прямому ефірі Президента України Віктора Ющенка. О

10-й годині почалася трансляція у запису виступу М.Томенка по каналу “НТВ”, вона закінчилася за кільканадцять хвилин до початку виступу Президента. Суть прес-конференції М.Томенка зводилась до чергового роздмухування так званого корупційного скандалу та створення для Президента незручної ситуації, що безумовно мало змусити його буквально на ходу змінювати формат і концепцію свого звернення до народу. Вже з цього факту можна зробити чіткий висновок про рівень моралі та ступінь надійності найближчих соратників Президента, до числа яких безумовно входили і М.Томенко, і О.Турчинов, і Ю.Тимошенко. Про відповідальність перед народом та державну мудрість я вже мовчу.

На початку свого виступу М.Томенко заявив: “Я хочу сказати, що занадто довго був в опозиції в цій країні, щоб мовчати про помилки і корупцію нової влади”. Ця пафосна фраза є абсолютно нещирою з наступних причин.

Перша. Про такого опозиціонера як Микола Томенко я нічого не чув ні під час першої каденції Леоніда Кучми (1994-1999), ні під час другої (1999-2001). У цей час цей “опозиціонер” у поті чола трудився рядовим чиновником у виконавчій структурі влади режиму Л.Кучми, спочатку у міністерстві у справах національностей та міграції, а згодом очолював управління преси та інформації Київської держадміністрації до березня 2001 року. Хто де бачив цього “опозиціонера” під час останньої великої опозиційної акції “Україна без Кучми”? Думаю, ніхто і ніде. Я принаймні ніде не бачив, як не знав цього діяча наприкінці 80-х – на початку 90-х років, коли виборювалася українська державність. Ставши у березні 2002 року народним депутатом України за списком “Нашої України” (№ 62), М.Томенко очолив Комітет з питань свободи слова та інформації. А загальновідомим він став щойно під час Помаранчевої революції, де разом із Юрієм Луценком, відповідав за сцену Майдану і по суті був своєрідним диск-жокеєм. Ця справа йому давалася непогано. Отже, М.Томенко фактично в опозиції до режиму Л.Кучми перебував максимум три роки із березня 2001 до листопада 2004 року. Якщо за його мірками це “занадто довго”, то я мовчу.

Друга. Нарядившись у тогу ледь не головного опозиціонера України, М.Томенко став як папуга повторювати все, що до нього вже сказали М.Бродський та О.Зінченко. І хоча він наголосив, що мовчати про корупцію і помилки нової влади не буде, про ці важливі речі він не сказав нічого конкретного! Як і М.Бродський та О.Зінченко, він не назвав жодного факту корупції та не звинуватив у цьому злочині жодну посадову особу! А про що ж тоді говорив М.Томенко?

Спочатку він оголосив, що генпрокуратура завершила розслідування у справі Гонгадзе, однак “Порошенко, Третьяков і Литвин робили все, щоб ця справа не звучала ні на засіданнях парламенту, ні в ЗМІ.” Цей докір розрахований хіба-що на тьотю Мотю з хутора Мозамбік. Бо народний депутат мусив би знати, що матеріали слідства прокуратура надає не “в парламент і в ЗМІ”, а до суду. І лише легалізовані у суді матеріали можна оприлюднювати для широкого загалу, у тому числі і для М.Томенка. До речі, коли писалися ці рядки, саме відбувався суд над особами, які звинувачуються у вбивстві Г.Гонгадзе.

Далі опозиціонер у чині віце-прем’єр міністра України М.Томенко вказав Президенту України, що він “не знає реальної ситуації в державі”, чомусь перейнявся тим фактом, що “співвідношення між довірою і недовірою до Петра Порошенка сягає десь мінус 25-30”, а потім заявив: “Я не крав у цій країні, я не брав хабарів, я не займався корупцією, як цим займалися найближчі помічники і радники Президента”. Цією фразою знову кидається тінь передусім на Президента, бо не називається жодне прізвище. У цій демагогії проглядаються “штучки Бродського” і не більше. Цілком ймовірно, що саме від нього М.Томенко дістав настанови на нічному збіговиську в лісі.

Але найцікавішим у промові Миколи Томенка є слова: “Я схиляюся до того, що ми завершили перший етап Помаранчевої революції… другий етап Помаранчевої революції буде можливим лише після того, як бізнес залишить політику”. Якраз про підготовку і проведення другого етапу Помаранчевої революції так багато говорили вночі на дачі в Ю.Тимошенко, поки не подзвонили до посла США. Слова М.Томенка “про другий етап Помаранчевої революції”, є зайвим доказом того, що новоявлені опозиціонери про нього думали на повному серйозі. Відповідаючи на запитання журналістів, М.Томенко навіть заявив, що може сам особисто очолити другий етап Помаранчевої революції.

Єдиною, вартою уваги, новиною у виступі М.Томенка стали слова про те, що він ще вчора(!) написав заяву про відставку з посади віце-прем‘єр-міністра України. Це було черговою неправдою, бо на нічній нараді у прем’єра він спочатку обурювався і не хотів іти з високого поста. А рішення про необхідність випередити Президента народилося о 2-й годині ночі, саме тоді, коли заколотники вели телефонні розмови із послом США Джоном Гербстом. Це підтверджується і повідомленням в “Українській правді”, розміщеним там о 2 годині 27 хвилин ночі (!) 8 вересня 2005 року.

Похваливши екс-держсекретаря, М.Томенко наголосив: “Те, що сказав Олександр Зінченко, говорить кожен школяр у київській школі.” Але що школяр може говорити, коли сам О.Зінченко, як і М.Томенко, нічого конкретного не сказали? Ось така примітивна і підла демагогія вилилася на українське суспільство з вуст М.Бродського, О.Зінченка і М.Томенка. Саме наслідком цих брутальних дій слід пояснити зневіру і розчарування українців – вони бачили лише сварку у верхах і не розуміли, що ж насправді там відбувається.

Протимошенківська “Свобода” 13 вересня опублікувала невелику замітку з великим портретом Миколи Томенка у вишиванці на фоні квітучого соняшникового поля із ще більшим заголовком: “Томенко готуватиме нову революцію”. І хоча у замітці не було нічого сказано про цю другу революцію, сам заголовок свідчив про наявність таких планів у середовищі Тимошенко, Бродського і Турчинова. І щоб самим не світитися – вони виставили на перший план щирого, і очевидно, вкрай простакуватого та легковірного українця Миколу Томенка у вишиванці. Але чи відав сам М.Томенко, яку роль йому визначили?