Розділ «ХIV. Меморандум»

Призначивши виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра України досвідченого управлінця і свого близького соратника Юрія Єханурова, Президент дав зрозуміти, що саме він має очолювати новий український уряд. Такі дії Віктора Ющенка аж ніяк не влаштовували Юлію Тимошенко, вона все ще сподівалася повернутися у владу, тому й вживала для цього різнопланових заходів. У цей період вона перебувала лише у Києві і займалася тільки одною проблемою – поверненням у крісло прем’єра та підготовкою до нових виборів. Було заявлено, що фракція БЮТ за іншого кандидата в прем’єри, окрім самої Ю.Тимошенко, голосувати не буде. Без голосів БЮТ Президенту важко було набрати необхідну кількість голосів. Позиція Ю.Тимошенко полягала лише в одному – змусити В.Ющенка повернути їй посаду глави уряду. Вона дуже сподівалася на те, що нового прем’єр-міністра Верховна Рада України затвердити не зможе, а це означатиме чергову політичну кризу. Ось тут вона і з‘явиться із своїми ультимативними вимогами. Про такий задум свідчать і слова Ю.Тимошенко із інтерв’ю “Українській правді”, яке вона дала 17 вересня 2005 року: “Якщо уряд не з‘явиться, то треба буде пропонувати стабілізаційні дії, і я буду учасником усіх цих процесів.” [48]

У такій ситуації перед Президентом постало два шляхи: скоритися невгамовним домаганням Ю.Тимошенко, або шукати якийсь інший шлях.

Йти на перший варіант після того, що вчинила Ю.Тимошенко та її близькі соратники, Віктор Ющенко просто не міг. Взяти, нібито чесно простягнуту руку Ю.Тимошенко, Президент теж не мав морального права. Повернути Ю.Тимошенко на посаду прем’єра означало не що інше як визнати свою поразку у протистоянні із брутальною неправдою та лицемірством, крутійством і відвертим шантажем. Допустити повернення Ю.Тимошенко у крісло глави уряду було рівнозначне зраді надій і сподівань десятків мільйонів українців на чесну і правдиву владу. Після такого призначення В.Ющенку не було чого робити на посаді Президента. Саме ці обставини спонукали його йти по новому шляху. В.Ющенко прекрасно знав ситуацію і до цього нового шляху розпочав підготовку відразу ж після відставки уряду.

Першим кроком у цьому напрямку стало укладення 12 вересня 2005 року Декларації єднання та співпраці заради майбутнього України, яку підписали Президент України Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виконуючий обов’язки Прем’єр-міністра України Юрій Єхануров та керівники парламентських фракцій: “Народного Союзу Наша Україна” – Микола Мартиненко, Народної партії – Ігор Єремєєв, Соціалістичної партії України – Олександр Мороз, Української народної партії – Юрій Костенко, Народного Руху України – В’ячеслав Коваль, “Вперед Україно!” – Ігор Шаров, Народно-демократичної партії – Валерій Пустовойтенко, Партії промисловців і підприємців – Анатолій Кінах, від позафракційних – Володимир Заплатинський і від фракції “Регіони України” – Раїса Богатирьова. Категорично відмовилась підписувати цю Декларацію Юлія Тимошенко – у неї було цілком інше бачення.

Головною метою Декларації, за висловом Віктора Ющенка, є солідарна відповідальність за політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуватимуться в державі до наступних парламентських виборів.

Фактично підписання Декларації єднання та співпраці стало першим кроком для створення нової парламентської більшості у Верховній Раді України.

20 вересня 2005 року відбулося представлення Юрія Єханурова парламенту для його призначення Прем’єр-міністром України. Звертаючись до народних обранців, Президент України окреслив своє бачення процесів, які відбуваються в країні. Зокрема, В.Ющенко заявив, що “в Україні задіяний цинічний план руйнації влади, до якого залучився дехто з “Майдану” і дехто з тих, хто хотів розігнати “Майдан”.

У цей день за кандидатуру Юрія Єханурова проголосувало 223 депутати – не вистачило всього 3 голоси. І хоча бракувало зовсім мало, Президент вирішив піти на компроміс із найбільшою опозиційною силою – Партією регіонів. 21вересня 2005 року В.Ющенко підписав із В.Януковичем Меморандум взаєморозуміння між владою і опозицією.

Наступного дня після підписання Меморандуму кандидатура Юрія Єханурова знайшла у Верховній Раді підтримку 289 народних депутатів. Із призначенням уряду в Україні було подолано штучно створену політичну кризу. Держава отримала стабільність і перспективу на майбутнє.

Однак, сам факт підписання Віктором Ющенком зі своїм вчорашнім опонентом Віктором Януковичем Меморандуму вкрай болісно сприйнявся у середовищі прихильників помаранчевих. Юлія Тимошенко мало не в істериці заявила про “зраду ідеалів Майдану”. Одне із провідних політичних видань України – “Дзеркало тижня”, у числі від 24 вересня 2005 р. опублікувало велику статтю “Усе не так”. У ній позиція і дії В.Ющенка були розцінені саме як зрада помаранчевим надіям та сподіванням людей. На цій вразливій для українців обставині почали дуже сильно грати. Публікація із “Дзеркала тижня” стала своєрідною програмною позицією БЮТ, її передрукували всі партійні видання ВО “Батьківщина”. На ній будувалася вся пропагандистська кампанія Юлії Тимошенко. Головний наголос робився на тому факті, що В.Ющенко відштовхнув свою полум’яну і вірну соратницю Ю.Тимошенко, і побратався із вчорашнім ворогом, представником Кучми – В.Януковичем. Стаття, як і вся пропаганда Ю.Тимошенко, звичайно не розповідала, що саме передувало підписанню меморандуму – били лише на емоції українців.

Можна по різному оцінювати дії Віктора Ющенка при підписанні ним меморандуму, але у ситуації, що тоді склалася, він прийняв єдино правильне і мудре рішення, рішення, яке поклало край усіляким хитрощам, інтригам і крутійствам. Меморандум підвів жирну риску під усіма, штучно створеними, скандалами і попередив їх подальше провокування. Внаслідок меморандуму країна отримала спокій і стабільність.

Підписуючи меморандум із В.Януковичем, Президент Віктор Ющенко подав приклад християнського прощення і єднання усієї України.