Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Хіба ревуть воли, як ясла повні

– То ж воно, кумонько, саме!.. – каже кума, перехрестившись.

Незабаром цiле село слебезувало про ту пляму. Усi в один голос: «чортеня», та й годi!

Прийшлось кумiв брати, – нiхто не хоче. Що тут робити? Вже три днi як дитина нехрещена... Не дай, боже, якого случаю – i вмре, не уведене в закон!..

Кинулась Оришка по сусiдах... Всяк дякує, сторониться... Ходить вона по хатi – сама не своя: свiтить сiдим волосом, ломить сухi руки... Мотрi вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише.

На той час лучились у селi перехожi москалi. Оришка до них: «Москалики-лебедики, охрестiм дитя!» Купила москалям кварту горiлки. Тодi один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму.

Понесли до батюшки. А панотець i собi: «Як його такого виродка в хрест уводити?!»

«Боже мiй!.. що його робити на свiтi?!» – плаче Оришка, – та до попадi: «Матушка!.. я вас сього й того, я вам моток пряжi напряду, – умовте панотця!..»

Попадя зглянулась. Охрестив дитину батюшка: назвав Нечипором.


III. ДИТЯЧI ЛIТА


Не судилося Мотрi щастя. Не зазнала вона його змалку, не бачила дiвкою, жiнкою, не сподiвалася замужньою вдовою...

Не тiльки її, а й її матiр стару стали цуратися люди. Саме те мiсце, де вони жили, зробилося якимсь страшним, – стали його оббiгати... Казали, що до Мотрi кожної ночi змiй у димар лiтає: якийсь захожий чоловiк застав його в хатi та насилу з душею вирвався... Непевне мiсце! Бувало вночi нiхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дiтям – то й удень забороняли туди бiгати...

Мiсцина справдi стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебнi, неогороджена, необкопана – так рiвець невеличкий прокопаний та й годi... Iде скотина – нема перепону – через грядки так i чеше; собаки так i гнiздяться! – кубла повибивали... Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, i бадьорилася; а як пiднялась лиха година, що замчала не тiльки лад у хатi, а й самого Остапа, – то й хата осунулась... Стрiха мiсцями повигнивала, покрiвля де-где провалилася, вiкна побитi: замiсть шибок – ганчiрки свiтять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала... Пусткою аж воняє! I всерединi не краще. Стiни чорнi, аж цвiллю взялися од води, що дощi поналивали крiзь лиху оселю; черевата пiч потрiскалась, – димiла, курiла; замiсть лав якiсь кривоногi ослiнчики – i сiсти на них страшно; стiл – ходором ходить; пiл – на п’ядь дошка од дошки: Мотря пiд холод двi дошки спалила, бо не було чим у хатi прокурити... Бiдота несказанна, злиднi невилазнi!

Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стiльки горя приняли, стiльки клопоту звiдали... Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожествi?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою.

Лiтом Мотря стає жати. У Пiсках нiхто не приймав, – бо помiтили, що в кого Мотря жне – вся нива закрутнями унизана. В сусiдньому селi Байраках Мотря хлiб заробляла, – на жнива становилася.

Що за лiто заробить Мотря, те за зиму й проживуть... коли ще й ставало! А було так, що нi дрiбка солi, нi пилинки борошна... Де вже думати про одежину!! Що, дiвуючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме гноття та рам’я висiло... Як заробить конопель, – то й добре. Помочить їх, висушить, витiпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак лiт за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є – спiдницю пошиє, юпку... У вибiйчаному i в свято ходила. Другi в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибiйчаної юпки та спiдницi не вилазила. Бiленькою хусткою зав’яжеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! А що старе, дране, – позшиває, позаштопує, – матерi старе тiло прикриє, або дитинi – штанцi, куцину... Нужда!! На зиму на всiх одна юпка була. Пiде куди Мотря, – сиди, мати, з хлопчиком дома – й не рипайся! Пiти треба матерi, – сиди, Мотре... бо й чоботи однi!

Робота не страшна, як сила є. Мотря день i нiч в роботi та в роботi; лiтом – на полi, зимою – дома. А Оришка – стара вже, – нездужала, – тiльки й того, що доглядає дитини... Як лiтком немає Мотрi дома, – баба зварить їстки, догляне, й нагодує, й спати положить, котка спiває..

Ай дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другi дiти жвавi, – як дзига крутиться, на мiсцi не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! – як стрiла пуститься... Чiпка, як його звали, – не такий, нi! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чiпко, води!» або – ножа, або – веретено... – то вiн i почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... Мотря за це не любила Чiпки. – «Десь Чiпка у нас буде дуже велике ледащо! – жалiється Оришцi: – йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався...» А iнодi було й буханця улiпить Чiпцi в спину, щоб довго «не роздумував»... Тодi Чiпка руки опустить, реве на всю хату... Є, значить, робота бабi! Оришка справдi душi не чула в Чiпцi: так його любила й жалувала! I цяцьок йому надає, й iграшок яких там – полив’яного пiвника, свистiлочку, а їсти – сама не доїсть – йому зоставляє...

Як пiдрiс Чiпка – став бiгати, то вибiжить було з двору на вигiн, та прямо до дiтвори так i чеше. Так же й дiтвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а iнодi поб’ють та й проженуть... Недурно пани своїм родом величаються. На селi теж розпитують – хто якого роду... Тiльки те неоднаково, що в городi питають: чим той рiд уславився – чи давнiстю, чи боями, чи послугами. А село знає одну славу – честь. Тим на селi й питають: чи «чесного» роду? А тодi вже й братаються... Чiпка був «виродок»... Як же Чiпку прийняти дiтям до iграшки?! Хiба, щоб поглумитися...

– Виродок iде! – кричить, забачивши здалека Чiпку, бiлоголовий, миршавенький хлопчик.

– Запорток! – пiдхопить другий... – Ходiм до його!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хіба ревуть воли, як ясла повні » автора Мирний Панас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи