Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Як схопить горобеня, як крутне за головку... Не вспiв оком моргнути, – в однiй руцi зостався тулубець, а в другiй – головка.

– А що – жив! а що – жив!! – кричить Чiпка...

– А що – жив! – а що – жив!.. – вторує за ним Грицько...

Незабаром горобенят не стало: валялися тiльки однi головки та тулубцi...

– От тепер можна й герлигою, – каже Чiпка, взявши герлигу в руки. Грицько й собi за ним. Та зложили горобенят укупу й почали перiщити, як снопи молотили... Не зосталось горобенят i слiду: валялося тiльки одно м’ясо та кишечки, перебитi, перемiшанi з землею.

– Ходiм ще драти, – каже Грицько: – там ще є.

– Ходiм, – згоджується Чiпка.

Та й побiгли до верб, один одного випереджаючи.

– А куди ви? – пiдвiвши голову, питає дiд. – Пiдiть лишень овець позавертайте! Бачите, як порозходились... Щоб ще звiрюка не заняв...

Дiд знову лiг. Скоро й заснув.

Хлопцi побiгли...

...Швидко вони позавертали овець i, як кошенята, дралися по вербах, видираючи горобенят. Удвох надрали ще бiльше, нiж сам Грицько надрав. А далi поскручувавши голови, били герлигами... помiсили чисто на гамуз!

Сонце дедалi все вище та вище пiдпливало. Перше ж так гарно сяло та грiло, а це вже стало пекти-палити, аж дiд прокинувся...

– Ач, як угрiло! – обiзвався вiн, пiдсуваючи свиту пiд вербу, в холодок. – Ану, ще понюхаємо та заграємо... Хлопцi, видно, десь горобцiв деруть...

Дiд понюхав.

– А-а... та й добра ж! – промовив, чхнув – i полiз у торбу за сопiлкою.

Вийняв сопiлку, послинив дiрочку, свиснув раз, удруге – i зачав «Вiвчарика». Гучно-гучно загула сопiлка на все поле, немов хто заспiвав жалiбно; аж ось замира, замира, – тiльки сопе... А це зразу, немов опiк хто, закричало, завищало – та й стихло... вдруге... втретє... i полився тяжкий плач... Сумно зробилося, важко... Отара посхиляла униз голови, немов слухала того плачу тяжкого... От знову сопiлка замовкла. Трохи перегодя тихий регiт крiзь сльози стиха веселив поле; далi – дужче... дужче... сльози сохли... регiт замирав... понiсся веселий, танцюристий козачок...

– То дiд гра, – каже Чiпка. – Ходiм до його!

– Ходiм. Побiгли.

– А, мабуть, час, хлопцi, й овець напувати! – зустрiчає їх дiд.