Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Чiпка йде з боку отари, похнюпивши голову... Об чiм вiн думає? Що гадає? – Нiчого вiн не думає, не гадає... Вiн прислухається, що дiється у його в серцi, в душi... Хоче збагнути – й забуває... все забуває... Йому так гарно, весело; йому так вiльно, просторо... Чвала собi помалу. Торбина на плечi, малахай у руцi... Байдуже йому!.. Посилав вперед ногу за ногою – не думає: де вiн, i що вiн, i як вiн... Легко трепече його серце; дивнi якiсь радощi – не то сон, не то дрiмота – сповивають його душу...

Догнали отару до становища. Дiд свиснув малахаєм – вiвцi розскочились, розсипались по зеленому полю...

– Отепер, хлопцi, спочинемо!

I сiдають нашi вiвчарi втрьох пiд деревом. Дiд виймає шматок хлiба та дрiбок солi, починає й собi снiдати...

Грицько, чи присiв, чи нi – вже, дивись – опинився гiн за двоє, скочив верхи на барана, трендикає та висвистує...

Чiпка лежить на спинi, дивиться в блакитне небо. Небо сине, чисте – нi хмарочки, нi плямочки – глибоке, просторе та широке. Не продивитися його глибини, не досягнути оком до краю! Погляд тоне в тiй синiй безоднi, як у сивому туманi... тiльки думка росте та ширша...

«Що там? – дума Чiпка. – Там, мабуть, гарно так... Ач, як синiє!.. як сонечко сяє!..»

– Дiду!

– А що, сину?

– Що там?

– Де?

– У небi?

– Бог...

Задумається Чiпка... Дивиться в небо, – йому так гарно дивитись у його...

– Чи воно, дiду, є там люди?

– Де?

– На небi...

– Нема, сину! Там бог святий, янголи його та душi праведнi...

– А хiба хто там був?

– Так кажуть. Батюшка так i в церквi читає.