Розділ «III»

Полковники сіли недалеко од чималого гурту козаків, прямо на траві, і джури принесли їм туди ваганці з галушками, а другі – з ковбасами та салом. Раптом з’явилася й сулійка з горілкою, і Ганжа з Чорнотою, весело розмовляючи, почали вечеряти.

Розмова полковників скоро увірвалася, бо від сусіднього козацького кола почулася гра бандури, а далі й густий, журливий голос кобзаря, що співав стародавню думу:

Ой три літа, три неділі,

Як козака в лісі вбили,

Під явором зелененьким

Лежить козак молоденький, —

На нім тіло почорніло,

А од вітру струпішіло.

Над ним коник зажурився,

По коліна в землю вбився.

«Не стій, коню, наді мною,

Вже я бачу щирість твою!

Біжи, коню, дорогою,

Чорним лісом, стеженькою!

Вийде к тобі моя мати,

Буде за мене питати:

– А де коню, син мій дівся,

Чи в Дунаї не втопився?

– Ой знай, коню, що казати,

Скажи, коню, не втопився,