Розділ «XXIV»

У запалі боротьби

Другого дня зранку у Переяславі, на майдані перед церквою, стало колом кільки козацьких повків. Після сніданку У те коло увійшла вся козацька старшина з гетьманом на чолі, щоб прийняти од посланців, комісарів польського короля, клейноди. Прибули глянути на те урочисте вшанування гетьмана і всі чужосторонні посланці; що ж до народу, то він не тільки затопив увесь майдан, так що вже не було куди й палиці встромити, а вкрив собою понавколо майдану всі баркани, дерева й навіть покрівлі будинків.

– Ідуть, ідуть! – почулися вигуки людей спершу десь далеко на стріхах, а далі, перекочуючись з хати на хату, з вулиці на вулицю, докотилися вони й до майдану, і до купки козацької старшини.

Тисячі очей втопилися у той край майдану, звідкіля мали вийти комісари... От, нарешті, вони з явилися. Попереду всіх сивий, як молоко, київський воєвода Адам Кисіль ніс на шовковій подушці королівську грамоту Хмельницькому на гетьманування та срібну, з золотими розводами, обкладену самоцвітами булаву; слідом по ньому бравий, молодий гусарин, син Кисіля, ніс у руках розгорнуту гетьманську корогву; ще далі останні двоє комісарів і дехто з їхнього почету несли останні військові клейноди.

Тільки ця урочиста процесія увійшла на майдан, як з натовпу почувся голосний поклик:

– Чого прийшли до нас, вражі ляхи? Згиньте! Не вспіла козацька старшина роздивитися, хто то гукнув, як зразу почулися сотні голосів:

– Згиньте, вражі пани! Згиньте з України! Не треба нам ваших подарунків!

За хвилину на майдані розлягалося свистіння й тюкання і зчинився вже такий бешкет, що тільки могутній поклик гетьмана та булава, піднята їм догори з погрозою, потишили натовпи і дали комісарам можливість наблизитись до козацької старшини. Але тут їм заступив шлях до гетьмана полковник Джеджалій, вигукуючи:

– Нащо ви, панове, принесли оці цяцьки? Знаємо вас... Ото хочете знову нас зануздати... Та заськи! Тепер шаблею розправимося, коли хочете! Майте ви собі Польщу, а Україна нам нехай зостанеться!

З усіх боків знову почулася на поляків лайка й прокльони, так що всі чужосторонні посланці, побачивши таку зненависть українців до поляків, дуже раділи, гадаючи, що між Україною та Польщею вже ніколи не буде згоди.

Збентежений і ображений воєвода врешті продрався-таки до гетьмана і почав було говорити якусь урочисту промову, та за галасом натовпів ніхто тієї промови не міг чути, так що Хмельницький, щоб визволити комісарів з прикрого становища, скоріше побрав од них клейноди і, подякувавши за пошану, просив йти з майдану прямо до нього обідати.

На тому обіді була вся козацька старшина й чужосторонні гості. Обідали у кількох світлицях, бо у одній не містилися. Столи були позастелені українськими, сріблом гаптованими, настільниками; тарілки ж, полумиски, чарки й інша посудь були коли не золоті, то срібні, добуті од поляків під час війни, так що польським гостям довелося пити тут вино з тих самих келехів, з яких уже траплялося їм пити по стародавніх замках польських магнатів при зовсім інших обставинах.

Під час обіду Кисіль хотів сказати те, що йому наказано було сеймом сказати і чого він за галасом не міг висловити на майдані. Підвівшись з місця, він урочисто звернувся до гетьмана з промовою:

– Ваша вельможність дістали од короля велику милость: його величність прощає вам всі ваші попередні вчинки...

Почувши ці слова, Хмельницький зразу розпалився й перебив промовця:

– Що таке? Милость? Хіба я просив милості? Я шаблею здобув все, що зараз маю. Ще побачимо, кому кого доведеться милувати!

Кисіль почав було говорити далі, але гетьман не міг зразу заспокоїтись і зараз же гостро його увірвав:

– А вчинки ж які мені даруються? Чи не те, що я помилував Польщу та не пішов на Варшаву, наперекір всім моїм радникам?

Кисіль не радий був уже тому, що послухався наказу сейму, і почав далі говорити більше приємні гетьманові речі, але останнього так обурили перші слова промови королівського комісара, що коли Кисіль підняв келех з вином за здоров’я самого Хмельницького, той не схотів пити і почав гостро дорікати полякам:

– Тепер п’єте за моє здоров’я... А де ж ви були, коли пан Чаплинський забив на смерть мого сина, пан Конецпольський одібрав мій маєток, а Вишневецький гнав мене з жовнірами навіть за порогами Дніпровськими?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У запалі боротьби » автора Кащенко Адріан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXIV“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи