Розділ «БАРАКИ, ЩО ЗА МІСТОМ »

Носії. Носії. Носії.

…Мазій і Юхим теж. І через край переливається в палатах стогін – чорний, смердючий. І вовтузяться люди й шукають виходу, ніби пацюки, що попали в раковину з рідким калом. Душить труповий дух. Не чути сміху в палатах. Але не можна ввесь час у такій задусі. Виходять на повітря й з жагою ссуть його, як телята материні груда.

…Пройшла Оришка. До Юхима каже: – Це не завод пахне. А Юхим вуглем стоїть, думає: – Без сумлєння. І Мазія очима шукає.

…Палатські служники ліками пахнуть, і все це народ, так би мовити, під знаком запитання. Ядерні баби, звикли жирувати з хорими, і пухкі та смачні, недарма на «хорих» порціях одгодовуються. Котлети, а не баби! От і з Юхимом: нежонатий хлопець, а підморгує не одно бабське око.

…Ну, а Оришка уїдлива, шоколадна баба. Одразу до своєї палати принадлива («Карі глазки, де ви окрились? Мінє заставили страждать»). Оришка в аптеці крутиться. «Дохтурь!» Як нема фельдшера, то й сама ліків дасть: – Що вам требується? Оліум ріціні? І регочеться. – Ги! Ги! Хоч окуляри на носа натягай. – …У-ух, ти! Шльондро непідтикана! У Хранцію надумала їхати, чи що? Іще гигоче, шоколадна, а груди, ніби холодець, тіпаються.

…Набачив Юхим Мазія – покликав, убік одвів. – Ну, що? Може, передумав? Мазій на цибатих ногах до сонця тягнеться, баньками з безодень виблискує. Що він думає, ця мавпа з зоологічного? А говорить спокійно, наче дитина конфету ссе. Напевне, від трупового духу заморока найшла. – Згарбаємо – не писне! Юхим хвилюється: – Завела сорока про Якова. Ти ділом говори. Що за манєра? От падазрітєльной! Одрубав Мазій: – Не віриш, то йди!

Заблимали очі: – Мінє усьо одно. Підсобити треба товаришам. Возьми в унімання… А ти вола, мабуть, перетягнеш… Значить, сьогодні?

…Увечорі зійшлись біля Оришчиної кімнати. – Все готове? – Все. Тоді вже насувалось сіре рядно осіннього вечора. Пішли до Оришки: поки стемніє. Оришка з Юхимом жартували на кроваті. Борюкались. Мазій пахтів цигаркою на палатській лаві – білій з голубим блиском. В Оришки не очі – поросята кувікають. Натягнула на Юхима млинця (кашкета цебто) і на вухо телеграфує: – Нащо цього привів? Погратися не дає. Ги! Ги! Взяв Юхим Оришчине вухо в зуби: – Мовчи! Хай сидить. Поспіємо. Від борюкання кімната повна спеки. Оришка мов сонце, що за обрій перевалює. П’ють воду, прицмокують. Потім відпочивали. Каже Оришка: – Чого ти, Мазію, такий непривітливий? Мазій у вікно дивиться, де огні по бараках ходять – хорих переносять. Мовчить. Як пугач. – Скоро год у нас, а все однаково й! Це Оришка, і проглинула: – Кажуть, з мерцями приятелюєш. Ги! Ги! Мовчить Мазій. Безодні у вікно вставив.

…Ще пожартували. І от вечір провалився в темряву. Юхим загортався: – Мабуть, ходім! Підвелись. А Оришка Юхимові підморгує, щоб спати приходив. «Тяжолоє положеніє: мужчин война перевела». От… Та, бачите, на дворі гомін глухий пішов. Наставили вуха. Оришка: – Кличуть… Неначе як хворих привезли. І крикнуло за вікном: – Виходь! Юхим досадливе махнув рукою: – Подаждьош, не пужар!…

…Зійшли з ґанку в багно. Двір увесь шумить. Поліз у кашкет Юхим: – Ховай струмент. Діла сьогодні не буде. Пішли за натовпом до рейок.

…А під навісом, де вагони, – лампи та свічки бігають. Сунеться з вагонів скигління і йде в болото. Метушився вартовий лікар: – Ану, хлопці, дружніш! А хлопці й так ледве ходять. Учора цілу ніч носили цурпалки живого людського м’яса, в палатах повно. Вже ніде ставити носилки. – Отже, «дружніш». Підожди, скоро вже прийдуть, загетьманують.

…У палатах крик: – Куди несете? Ніде. Несіть у шосту. – Там уже наставили. – Ну, в десяту. – А… йди від гріха… мать твою так! Чого так язиком ляскати?

…Тільки ринви співають пісню в переливах легкого дзвону. – …Земляче! А, земляче! Дай, друже, водички! Мазій наставив свої глибокі ярки. – Багато вас… Все одно завтра в яму. Хорий з жахом подивився на Мазія й заскиглив. Підбіг Юхим: – Сматри! І послав кудись у повітря «в бога і богородицю». Пахло трупами.

IV

Цвинтар – невеселе місце в нашій республіці. В’януть трави біля могил. Зализує на могилах свої рани осіннє сонце, потім крутить хвостом і ховається за небесним тином. Уранці копали братерську могилу. Гризуть мотики землю, а лопати навалюють невелику сопку, і дивимося на неї з сумом.

…Мазій стоїть з мотикою в ямі, а Юхим – з лопатою на горі. Інші пішли обідати. – От дух, аж сюди чути, – сказав Мазій. Сказав незадоволено Юхим: – Не могу я більш терпіти, вашого духу слухати. І дивиться на Мазія: – Розумієш: треба завод одкривати. Надоїло мінє. Хіба це робота з мерцями? Так, недоразумєння. Потім говорили про сьогоднішній нальот. Так би мовити, про діло плакатне… – Летить під кирки земля, бризками розсипається. Росте сопка біля ями.

Сонце востаннє крутнуло хвостом і пішло в безвість. Пішли й грабарі. Яма була готова. Глибокої ночі піде сюди важкий труповий дух. Смеркає. Смеркло. Від бараків відходять захмарені заулки. Темніє в кварталах – ліхтарів нема, а будинки сиротливі, непривітливі.

…Юхим і Мазій цілу ніч вільні – копали. Повечеряли й пішли. Мазій ступає від бараків кішкою, в довгих незграбних ногах оксамит. Щоб не чути, щоб вийти до заводських воріт кішкою. Юхим каже в долоню: – Ша! А сам спотикається, як монополька.

…За десять кварталів – свисток. Пішов по кварталах і тільки за проваллям стих. Зупинилися. Прилипли до паркану. Мазій дивиться двома безоднями – очі глибоко пішли під лоб, тільки блиск майорить. Борода чорна, як ніч. У Юхима усики з кота. На голові кепі млинцем. – Ну, от і дивись унімательно. Як підійдемо до пекарні, то й абсуди свайой головой. Мазій струснув із свитки дощ. Мовчав. А Юхим кулеметив. Витяг з багна ногу – багно крюкнуло. – Здаровий ти мужик і в арманську був. А тут ради салідарности. Я, брате мій, катєльщиком був. Салідарность – первоє діло. Мазій брав саженні кроки, і знову багно крюкнуло.

…Біля пекарні розлетілись вулиці, а далі хмурі димарі на чатах. Уже видно. І видно ще на чатах каску. По дошках провалюється гул кроків – розмірене, мов маятник. Через плече гвинтівка. – Бачиш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манеру зучив. Відповів спокійно, як дощ: – Що ж, діло ясне: зайдемо з того кінця – і не писне. Юхим потер руки.