Розділ «СВИНЯ»

I

Це каже зоологія: «…має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер – є в Азії, залишився і в Європі». Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю – між іншим, а про свиню буду говорити потім. А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь. Будинок. Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п’ять кімнат, а кімнати (назад!) – дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом, – чотири квартири: Хая, сім’я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий – Пєтушков. От. А от припустім. Два балкони: один вище, другий нижче…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Є такі ярки – цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика – це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра. Дивлюсь – ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.

…А десь збираються їхати кудись. Під’їдуть до семафора, а там ще семафор, іще семафор… Так от – під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти. Вечір. А потім – ніч. – Мяу-у-у! Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна». І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно… І знову сумно… Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями… А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати: – Ка-арль! Ка-арль! Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно: – Ка-арль! Ка-арль! Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує. Хая покликала й пішла в кімнату. А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович. – Шьо, дєтошька? Карло Іванович «шьо» – прибалтійський акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує). Хая показала пальцем: – Там я напісяла, візьми винеси. Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив.

…А тепер – а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться – «Ах, ці жірні шеншіні…» (здається: жірні женщини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться – всюди… жірні шеншіні…). Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать. І сів… і не сів… Хая сказала суворо: – Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.

…Коли б’ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович. Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно. А прийшов сюди через півгодини (на п’ять хвилин) Райський – живе за стіною. Райський прийшов сказати: – Єрунда! Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси. – Я здихаю! – Єрунда. З жахом: – Що ви робите? – Єрунда!… Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера «з», поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі: – З-з-з-з-з-з-з! – З-з-з-з-з-з-з! Звучить холодно, уїдливо, одноманітно… Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться – доклад по питанню… Докладач т. Райський.

…Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво: – Правда? Похмуро: – Так… Тоді Хая розвела руками:

– А-я-я… Такий розумний, а теж попались на гачок… Ну й Яблучкіна! І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима: – О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити? І брала його руку й трошки томилась: – Я не можу! Я так не можу!

…А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно – прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти – розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов – що таке?

…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль».

…А хтось поїде кудись: під’їде до семафора, а далі ще семафор, іще семафор…

II

Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта – порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір’ях. Виноград в листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить. Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння.

…Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Італії… Пахне тютюном, дурманить тютюном… Тут нащадки лихої татарви, тепер: «шурум-бурум» – спокійні, задумливі татари… І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах… Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград. Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з «генералом». А виноград «скоро поспіє»…

…Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.

…Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті – стук: це шофер. До Зої увійшов шофер. Каже: – Дозвольте посидіти. Ще не підвівся… совбарин. Це про Райського – за ним приїхав.

…Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється: – Мабуть, піду… постукаю. Іде й каже незадоволено. – Атвєтствєнной… гіпо-по-по-там.

…Єсть воли волов’яча шия – Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве «по»; гіпо-по-по-там. Нарешті прокинувся, умився. Поїхали. Тоді до Хаї постукав Карло Іванович: – Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу? І чути незадоволений голос: – А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба? І тихо (про себе): – Остолоп! Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить: – А молока, мабуть, не приніс? Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.

…З усіх ніг! З усіх ніг!… Але напроти Пєтушков: теж на службу. – А-а-а… В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков). Конфетно, карамельне посміхається і руку плавко й обережно: – А-а-а… Карло Іванович ухилився: – Ах! Залиште! Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посміхається і чимчикує на службу. В дорозі: – А-а-а… І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от – служба. А потім (нарешті) – столовка. Хитає беззубим ротом (він не старий), каже: – Ми з Григорій Федоровичем… «Ми пахали»… Це з наркомом. 1 так думають: тут – відповідальний там, там – відповідальний тут. Тому: – служба, і служба «а-прима»…Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна. Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками – ходить. І Яблучкіна теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках – і там собака, і тут собака: – Грр! Гав! Гав! – Грр! Гав! Гав! Але паркан. На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.

В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей – Хаїної й Яблучкіної. – Баришня! Тоді вискакують разом. Яблучкіна: – Можете убирати… Котік уже сів на автомобіль. (Автомобіль підкреслюється). Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає. Хая: – Да, да!… Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар. (Народний комісар підкреслюється). Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Її очі кажуть: – Народний комісар?… Гм… Не віриться. А потім двері: хлоп! хлоп! За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем’ялки. Згадала – пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні – спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар – це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала. Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась. – Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар. А потім закричала глухо: – Ох! Ох! Уборщиця: – Що з вами, баришня? Тоді Хая сказала з тугою: – Ах, яка ви дура… простіть мене, Прісю. Невже ви не розумієте, що в мене хвороба матки?